Сегодня встретился со старым другом. Успешным бизнесменом, откликнувшимся на призыв “помочь стране” и пошедшим на должность ген. директора гос. предприятия. Отстроил процессы. Нашел заказы. Привел специалистов. Из личных средств оплатил им зарплаты.
Но препятствие в виде той части государства (депутаты, менты, судьи), которая поддерживает старых “хозяев” завода побороть не может. Поэтому бандиты, компромат, наезды…
И теперь кроме “я дал слово самому себе” уже ничего и не держит.

Сдаваться нельзя.
Остаётся сопротивляться реваншу.
И еще – мечтать.
Не сдаваться и мечтать.

Андрей Де:

Я загубивсь у всесвіті цукерок,
Ванильному духм’яному краю,
Там де нема ні зрад, ані істерик,
Де хочеш – стій. Ким хочу, тим стаю.

Вартують мрії, банки – як забави,
В ціні ідеї, шахти – для краси.
Довіри більше, трохи є держави
Для настрою й відведення грози.

Можливо — сон, можливо — провидіння,
Чи варті мрії за часів ганьби?
Коли один хтось рухає каміння,
А інші подалися у раби.

Допоки ми не віримо у мрії,
І вірою чужою живемо,
Не буде в нас ні щастя, ні надії,
Проте надійне, якісне ярмо.

Андрей Де

https://www.facebook.com/dligach/posts/1012610145436674

Leave a Comment

You must be logged in to post a comment.