Якою має бути Україна майбутнього?

Здавалося б, навіщо це мрійництво під час війни, коли все має бути підпорядковано питанню фронту і перемоги?

Дослідження Центру соціальних змін та поведінкової економіки і Advanter Group свідчать, що низький рівень народжуваності (рівень фертильності вже нижче за 0,8), небажання талановитих українців повертатися в Україну, а натомість бажання молоді (83%) виїздити з України мають спільні передумови. 

І не військові ризики та інші страхи та не економічна ситуація є першопричинами. Першопричина — root cause — це відсутність відчуття світлих перспектив. Зневіра, розчарування, невпевненість, занепад — а не розвиток, інновації, прорив, зростання, добробут, заможність, можливості — є описом відчуттів щодо майбутнього України. 

Тому замість розмов про "рожевих поні" та зловтішання щодо винахідників, футурологів та візіонерів варто підняти питання візії України на найвищий рівень — як в країні, так і в суспільстві і бізнес-середовищі. Без розуміння майбутнього та чіткого шляху до нього, потім можна вчергове дивуватися, що воно, це майбутнє, знову якесь не таке. 

Не маючи чіткого бачення і розуміння майбутнього, немає на що сподіватися, навіть немає орієнтиру куди рухатися. 33 роки "блукання пустелею" призвело до того, що наші сусіди-конкуренти за інвестиції, таланти, інновації і ринки впʼятеро відірвалися від нас за основними показниками економічного розвитку. 

Отже, якщо коротко, то Україна має стати найпривабливішою країною в світі для народження дітей, реалізації яких завгодно ідей: запуску бізнесу, інвестування, зростання талантів, творчих ідей. Україна — глобальна країна можливостей, з людиноцентричною державою і відповідальними громадянами. 

Якщо ми оберемо для себе саме таку візію, якщо ми так спозиціонуємо Україну і реалізуємо це позиціонування, то ми зможемо не програти нашу майбутню Перемогу. І перемогти також і в екзистенційній війні — жорсткій конкурентній війні між державами в світі за таланти, інвестиції, ринки, сенси.

А ще ми отримаємо країну сміливих експериментів. Країну, де, наприклад, дозволені та легалізовані віртуальні активи. Країну, де втілені інновації, пов'язані зі здоров'ям її громадян, яка перша адаптує нові сучасні медичні технології щасливого активного довголіття. 

Країну, де дерегульовано максимум можливого, поки ми ще не в Європейському Союзі. Бо євроінтеграція — ефективна лише для підготовлених. А ми поки не підготовлені до неї. Нам потрібно пройти період тотальної дерегуляції і тотальних свобод до того, як ми будемо готові до тих обмежень, які накладе на нас Європейський Союз при вступі. 

Ми маємо спочатку реалізувати економічний прорив — власне те, що зробили при модернізації країни Старої Європи. Свободи стали передумовою стрімкого зростання. Отже як на мене це і має стати базовим фактором оцінки реформ: в соціальній, економічній, правовій, міжнародній, безпековій сфері.

Якщо новий законопроєкт, нова політика, рішення місцевої влади створює можливості, додає привабливості — можна занурюватися у деталі. Якщо ж навпаки — заганяє в "тінь", додає штучних обмежень, змушує витрачати більше часу на непродуктивну формалістику — то в чиїх інтересах це гальмування українського прориву? 

Все, що протирічить ідеї кардинального зростання — активного віку, добробуту, експорту, винахідництва тощо — має бути прибрано. 

Ми маємо стати привабливими не тільки для українців, які виїхали, а й для талантів з усього світу — для кваліфікованих працівників, для інвесторів з-під різних прапорів та регіонів. І, так, нам дійсно доведеться реалізувати ту метафору Великого Перехрестя, яка характеризувала Трипілля - Русь - Україну — тисячі років. 

Нещодавно я проводив стратсесію з міським головою Жовкви і чудовою командою Grand Strategy UA і був вражений: на одному клаптику землі, в невеличкому містечку знаходиться і найбільша в Східній Європі синагога, і єзуїцька церква, і православна церква, і ще одна католицька. 

І це не стільки про церкви, скільки про єднання народів, культур, моделей мислення. В кожному місті України є такі історії, як в Жовкві, місті з якого і Москву кілька разів спалили, місті Богдана Хмельницького і Яна Собеського.

Отже все добре у нас з культурою, з релігією, з інновативністю, зі спроможністю одночасно бути сировинною країною і країною цифрової трансформації. Ми з кожним кроком можемо і маємо бути здивуванням для самих себе. Ми маємо перетворювати на сильну позицію все — як складності, так і можливості. 

В український Луганськ повернуться десятки тисяч студентів з усього світу, де будуть почувати себе безпечно і матимуть гарні можливості для навчання, культурної та суспільної інтеграції і заробітку. 

Перше, що нам, як громадянам, державникам, підприємцям, творцям треба усвідомити — це те, що саме відсутність на державному рівні відчуття світлих перспектив України і її громадян в майбутньому є причиною багатьох наших проблем ментальним здоров'ям, з від'їздом, з народжуваністю тощо. 

Підприємець, який бачить та реалізує власну візію для свого бізнесу творить нові бренди, запускає нові бізнес-моделі, створює нові робочі місця. Це і є спасіння для України. Отже зараз найкращий час осмислення нових бізнес-моделей. Впровадження штучного інтелекту і альтернативних джерел енергії. 

Час перестати дивитися на український ринок, як на цільовий для українського бізнесу. Ринок має розглядатися як глобальний. Я думаю, що гаслом українських підприємців має стати зростання. Більший масштаб бізнесу — більше можливостей для держави. Більша прибутковість бізнесу — більше можливостей допомагати ЗСУ. Ми маємо ставати сильнішими, ставати амбасадорами інновативної, зростаючої, адаптивної України — країни можливостей — в світі.

Українські підприємці мають усвідомити, що на нас покладена місія втілити — разом із справжніми державниками — візію України, а також сумарно всі наші власні візії, які ми реалізуємо в усіх секторах української та тепер вже і європейської економіки. 

Посилання на статтю - https://www.pravda.com.ua/columns/2025/02/5/7496704/

Ссылка на статью - https://www.pravda.com.ua/rus/columns/2025/02/5/7496704/