Яким може бути майбутнє України після війни? Можливі сценарії у найближчі роки
«Україна після війни буде менш чисельною, старшою за віком, соціально більш різноманітною і значно відкритішою до імміграції. Успіх її відновлення залежатиме не лише від територіальних рішень, а й від того, чи зможе держава запропонувати громадянам і потенційним мігрантам переконливе бачення майбутнього», — вважає професор Володимир Паніотто. Він та футуролог Андрій Длігач розповіли RFI Українською про ймовірне майбутнє України після війни. У найближчі п'ять років може бути хиткий мир з вікном можливостей, але є і найгірший сценарій.
Олеся народилася 2014 року — і вона ровесниця російсько-української війни. Як на свій вік, дівчинка добре розуміється на геополітиці та на внутрішніх політичних конфліктах в Україні. Вона усвідомлює, чому почалася війна і хто в ній герой, а хто — злочинець.
Через російські обстріли 2022 року Олеся була змушена виїхати з рідного Харкова, а 2023-го — з України. Вона вже понад три роки чекає, коли все буде так, як раніше. Чекає, коли на свята чи у відпустку вона поїде з Харкова до бабусі на Сумщину чи до моря всією родиною — із татом, мамою та братом. А не так, як зараз: двічі на рік приїздити із Європи — то на південь, то на захід України до тата-військового у відпустку.
Олеся мріє повернутися в Україну попри все, бо там її дім, родина. Там було колись щасливе минуле. Вона прекрасно розуміє, що майбутнє буде іншим. Так само хоче, щоб воно було щасливим. А чи буде майбутнє України таким чи іншим, Олеся постійно питає в дорослих.
Олеся зі своїм собакою Джоєм © RFI Українською
Точної відповіді на це запитання ніхто їй не може дати. Саме щоб було принаймні якесь уявлення, що буде з Україною в найближчі роки, ми запитали в науковців та дослідників, до чого готуватися українцям. Їхні відповіді читайте в цій статті.
Скільки буде українців в Україні?
Коли і на яких умовах завершиться війна, яким буде масштаб міжнародної допомоги, як допомагатимуть із відбудовою — це все складники післявоєнного майбутнього України. Але навіть у найбільш сприятливих для українців комбінаціях є стійкі соціальні та демографічні тенденції, — пояснює RFI Українською Володимир Паніотто, президент Київського міжнародного інституту соціології, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Одна з таких тенденцій — скорочення чисельності населення України.
"До повномасштабного вторгнення в Україні проживало близько 37–40 млн людей. Станом на сьогодні на контрольованій території перебуває приблизно 29–30 млн, але значна частина цього населення потенційно може бути втрачена внаслідок міграційних процесів," — говорить пан Паніотто.
Люди йдуть у центрі Києва. Україна, 19 лютого 2026 © Alina Smutko / Reuters
Йдеться про післявоєнне населення України у 23–25 млн осіб. Причина скорочення не стільки «воєнна смертність, скільки тривала еміграція». Зараз за кордоном близько шести мільйонів українців, із яких дві третини ще 2025 року планували залишитися в країні перебування.
"Реалістично можна очікувати повернення не більше 1–1,5 млн осіб. Крім того, після завершення війни ймовірна нова хвиля еміграції, зокрема виїзд чоловіків до своїх родин за кордон. До цього додається невизначеність щодо кількості громадян, які були вивезені з окупованих територій до Росії," — пояснює президент КМІС.
Соціальна структура України
Через виїзд українців мінятиметься і вона. Економіку та ринок праці Україна рятуватиме імміграцією. Їхатимуть сюди люди з Африки та Азії, які створять нову і чисельну соціальну групу, — говорить пан Паніотто.
Згодом Україні доведеться долати ті виклики, які зараз має Європа, — інтеграція нових груп у суспільство.
Соціальна структура українського суспільства після війни формуватиметься і за такою ознакою, як досвід війни. Пан Паніотто говорить, що вже зараз можна виділити такі великі групи:
- населення, яке не змінювало місця проживання;
- комбатанти та ветерани;
- внутрішньо переміщені особи;
- біженці за кордоном;
- громадяни, які опинилися на окупованих територіях або були вивезені до Росії.
Кияни ховаються в метро під час чергової атаки росіян. Україна, 22 лютого 2026 © Alina Smutko / Reuters
Цим людям потрібно буде вчитися жити одне з одним в одній країні. Часто це буде дуже непросто через можливе соціальне напруження. За словами науковця, зараз найбільш позитивне ставлення саме до ВПО, дещо стриманіше — до біженців. А найбільш проблемним може бути ставлення до людей із окупованих територій чи етнічних росіян громадян України.
"Таким чином, Україна після війни буде менш чисельною, старшою за віком, соціально більш різноманітною і значно відкритішою до імміграції. Успіх її відновлення залежатиме не лише від територіальних рішень, а й від того, чи зможе держава запропонувати громадянам і потенційним мігрантам переконливе бачення майбутнього," — вважає пан Паніотто.
Україні потрібне бачення майбутнього
Саме бачення майбутнього — це база, яка дозволить повернути додому українців, утримати вдома тих, хто не поїхав, і залучити людей із різних сфер із усього світу. Про RFI Українською розповів Андрій Длігач, науковець, засновник Advanter Group, футуролог та візіонер.
За його словами, повернути тих, хто не хоче, не можна. Люди їдуть зараз із України, бо не бачать перспектив тут, не вірять у те, що закінчаться політичні чвари, що у країни з’явиться приваблива візія майбутнього.
"Україна не має візії, стратегії Перемоги. Президент не думає в стратегічних горизонтах, уряд не готовий до справжніх проривних стратегій, окрім, можливо, Міністерства цифрової трансформації. Навіть прогресивне Міністерство економіки змушене діяти в коротких горизонтах, а не будує національну економічну стратегію," — пояснює пан Длігач.
А це, відповідно, не надає певності ні митцям, ні бізнесменам, ні самозайнятим чи професіоналам із різних сфер. У них немає довіри до майбутнього.
«Ми робили дослідження з цього приводу, і там це чітко було засвідчено, що не народжують українці, тому що не бачать світлих перспектив. Молодь хоче виїхати з України, тому що не бачать світлих перспектив. Бізнес не інвестує в Україну, тому що не бачить світлих перспектив. Усюди одна й та сама відповідь. Тому без візії, без чіткої національної стратегії ми не втримаємо людський капітал в Україні, як би не старалися», — пояснює футуролог.
Літня пара сидить на лавці, накриті українським прапором, після маршу солідарності напередодні четвертої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Іспанія, Барселона, 22 лютого 2026 © Nacho Doce / Reuters
Найближче майбутнє України
А поки Андрій Длігач поділився своїми прогнозами того, що чекає Україну в найближчі п’ять років.
Є варіант, якщо війна закінчиться в короткому горизонті (у найближчі 1–3 роки). У такому випадку програється сценарій замирення. Його називають «Гнилою угодою» у публікації «Сценарії завершення війни: підсумки форсайту». Статтю написали Андрій Длігач та Валерій Пекар, експерт у сфері бізнесу та управління, співзасновник Громадянської платформи «Нова Країна».
«Гнила угода»
«Гнила угода» відбувається за умови, що діє сила права, але в України обмежений суверенітет. Це буде міжнародна домовленість, яка збереже формальну державність України.
"Цей сценарій описує майбутнє, в якому часткові поступки агресору збільшують ймовірність сповзання світу у глобальну війну, але в цілому Україна зберігає свою суб'єктність та здатність запобігти наступній агресії. Приблизним аналогом може служити Фінляндія після Зимової війни 1939-1940," — припускають автори дослідження.
Жорстка «Гнила угода». Це один зі сценаріїв розвитку подій, коли:
- Україні нав’язана капітуляція,
- формальний мирний договір, що нав’язують США,
- лінія фронту може стати новим державним кордоном,
- Україна відмовляється від вступу в НАТО,
- повертаються російські політичні, культурні, медійні та культурні організації,
- громадянське суспільство сприймає те, що відбувається, як зраду,
- поступове посилення впливу націонал-популістів,
- заморожування вступу до ЄС,
- крах довіри до міжнародних інституцій.
М'яка «Гнила угода». Діятиме при замороженому конфлікті, коли буде неофіційна «домовленість про припинення вогню»:
- де-факто лінія контролю зберігається без офіційного визнання,
- Україна обіцяє не намагатися відвоювати території військовим шляхом, західні гравці перемикають увагу на інші зони міжнародних конфліктів,
- у суспільстві зростає втома від реформ,
- є можливість зовнішнього фінансування для відновлення відбудови на неокупованих територіях.
«Гнила угода» може бути й керованою з:
- децентралізованим миром,
- поетапним планом інтеграції для некримської частини ТОТ — східної та південної України, разом із гарантіями безпеки та міжнародним моніторингом,
- Крим залишається «тимчасово невирішеним» питанням,
- немає чіткого шляху до НАТО, але зміцнюються двосторонні зв'язки,
- є крихка, але функціональна стабільність.
«Більшість суспільства прийме угоду, якщо вона включатиме надійні плани економічного відновлення, реконструкції та соціальної реінтеграції. Ветерани та ВПО частково задоволені, якщо будуть створені механізми перехідного правосуддя. Існує небезпека зростання правих настроїв, але вона обмежена соціальною солідарністю та механізмами розкриття правди. Процеси європейської інтеграції та інвестування тривають», — йдеться у статті.
І країна, де програється переважно м’який сценарій угоди, буде під тиском міжнародних партнерів, яких не сприйматимуть українці. І ці настрої можуть використати Росія чи Китай. Також за таким розвитком подій спочатку можуть нехтувати правами людини, але згодом все ж має встановитися верховенство права.
ВВП за таким сценарієм зростатиме на 1-3% на рік, а інвестуватимуть в українське обережно і на короткий строк. Економіка йтиме в тінь. Україна продовжуватиме експортувати сировину. І за умови такого сценарію прогнозують депопуляцію на рівні 500 тисяч людей на рік. Один мільйон молоді може залишити Україну до 2030 року.
Але найвищою ймовірністю пан Длігач називає саме «продовження повзучої агресії Росії», коли Кремль підніматиме ставки і впливатиме на партнерів України. Він їх намагатиметься послабити, а на деякі може піти війною. І не варто унеможливлювати, що це будуть країни Балтії у 2026 році.
«Тому якщо говорити про короткий сценарій, то для України ключове — це думати про економічну самостійність, технологізуватии Збройні сили, переходити до стратегічної оборони і реалізовувати стратегію нейтралізації ворога. Тобто робити війну дорожчою для ворога. Бо зараз війна набагато дорожча для нас (...). Тому ворог, власне, може витримати цю війну довше, ніж ми, якщо втратимо підтримку наших партнерів», — говорить пан Длігач.
Українські дрони-ракети «Пекло» © Володимир Зеленський / Facebook
Вікно можливостей та система довіри в Україні
Якщо ж буде перемир’я в короткому сценарії, то це може стати хоч і невеличким, але вікном можливостей. У цей час потрібно готуватися і до нової хвилі агресії, у якій уже можуть задіяти більше країн. А тому потрібно «покращувати оборону, прискорити модернізацію збройних сил, посилювати військові союзи, залучити військових європейських країн на територію самої України». Треба також розвивати оборонну промисловість.
Протягом п’яти років війна може закінчитися, але це не буде ні тотальною перемогою України, ні РФ. Для українців такою є «повна деконструкція Росії», яка доки існує, доти і створює ризик війни, — говорить Андрій Длігач.
У найближчі п’ять років РФ втримається, якщо все розвиватиметься в руслі сучасних тенденцій.Там відбудуться і внутрішньополітичні процеси, і частково з неї знімуть санкції, підуть росіяни й у нові союзи. Мир за таких умов буде хитким. Але в цей час Україні потрібно активно пропонувати світу себе, як Next Big Thing (укр. «наступну велику можливість». — Ред.).
"Те, над чим ми працюємо в економічному аспекті і в форматі розвитку людського капіталу. Ці дві складові можуть зробити Україну справді таким глобальним майданчиком для експерименту, адаптивності для формування нових безпекових союзів, нової економічної архітектури. Усе це можливо відпрацювати в Україні.
Чому в Україні? Тому що Україна показала стійкість, а стійкість потрібна буде всім країнам, ураховуючи буремні часи. Україна навчилася працювати з проблемами з ментальним здоров'ям, а це буде потрібно всім країнам світу. Україна впоралась, незважаючи на велику агресію, на демографію, на еміграцію. Відповідно, цей досвід буде важливий всім країнам," — пояснює футуролог.
Cпортивна реабілітація військовослужбовців з тренерами © Ігор Сьомко \ RFI
Додасть ваги Україні й те, що під час війни вона ще й активно змінювалася. Їй є чого навчити світ у сфері цифрової держави, віртуальної економіки з криптовалютами, цифровізацією бізнеса та застосуванням ШІ.
«Усе це також буде корисним, можливо, менше країнам типу Китаю, Японії чи Сполучених Штатів Америки, але країнам Європи, країнам Латинської Америки, Азії, Південної Азії, Близького Сходу точно буде цікавий цей досвід», — говорить Андрій Длігач.
Військові технології, виробництво нових харчових продуктів, медичний туризм, зокрема реабілітація, — це теж сектори, де Україна може взяти на себе роль рушія. Але це може стати реальністю, якщо в країні з’явиться система довіри, завдяки якій приходитимуть інвестиції та технології.
"Для того щоб приходили інвестори, потрібні, окрім безпеки, економічні важелі, які будуть для них прийнятними. Потрібна тотальна дерегуляція для того, щоб сюди приходили венчурні інвестори. І дійсно, Україна реалізовувалася як майданчик глобального експерименту. І все це вже не мрія. Ще на минулому Давосі (у 2025-му. — Ред.), рік тому ми обговорювали це з лідерами різних країн," — пояснює пан Андрій Длігач.
Найгірший сценарій для України
Щоб реалізувався описаний сценарій, Україні потрібна ліберальна антикорупційна податкова реформа, розширені експортні можливості для бізнесу, реформа судових та правоохоронних органів. І візія майбутнього.
Якщо ж цього не станеться, то все піде за інерційним сценарієм. А він найгірший, який може бути для України, говорить пан Длігач:
«У нас буде продовжуватися деградація інфраструктури. У нас буде продовжуватися депрофесіоналізація в державному управлінні. У нас буде знижуватися мобілізаційний потенціал. Україна буде дедалі більше залежати від міжнародної допомоги, а відповідно Україна втрачатиме суб'єктність і самостійність. Зрештою, ми втратимо велику частину нашої території, а на решті території буде “обкладинковий” уряд від партнерів».
Українська громада Торонто бере участь у протесті напередодні четвертої річниці вторгнення Росії в Україну, Торонто, Канада, 22 лютого 2026 © Wa Lone / Reuters
А поки ж в України є можливості і майбутнє, як би важко їй зараз не було, бо і на її території, і по всьому світу є мільйони людей, які люблять свою країну.
"Я дуже хочу, щоб було так, як у 2020–2021 роках, коли я була вдома. Знаю, що так уже не буде. Щоб у нашої України й у мене було все добре, її потрібно просто любити і там жити. Саме тому я хочу додому," — говорить Олеся, яка мріє піти восени 2026-го в українську школу вдома.