Як не програти війну? Чотири важливі питання до себе

Україна перебуває в точці, де зовнішній тиск ворога резонує з нашими внутрішніми слабкостями. Ми знову опинилися (чи колись взагалі було інакше?) в зоні турбулентності, де емоції перемагають раціональність, а маніпуляції підміняють стратегію.

Сьогодні як ніколи нам потрібна консолідація, але не навколо «теплої ванни» чи порожніх гасел, а навколо інституцій та прозорості. Для того, щоб вистояти, ми маємо дати собі дорослі відповіді - зокрема на наступні чотири критичні питання.

Питання 1. Президент: Особа чи інститут?

Корупційні скандали в оточенні президента сьогодні б’ють не тільки по рейтингах — вони б’ють по обороноздатності. Проблема в тому, що ми досі не навчилися розрізняти особу та інститут, підтримку держави та лояльність до помилок.

Володимир Зеленський є конституційно легітимним президентом воєнного часу. Це юридичний і політичний факт. А зваженість, демократія, легітимність є фундаментом нашої зрозумілості для партнерів і відповідної можливості розраховувати на їхню підтримку. Така фундаментальна позиція відрізняє нас від ворога, який нехтує конституційними нормами заради продовження панування режиму. Але легітимність не означає безконтрольності, а воєнний стан не є індульгенцією на непрозорість.

Читайте також:«З'явилася надія на перемогу». Велика розмова NV з Сержем Марко, який щойно звільнився з ЗСУ

Позиція «підтримуємо державу, але вимагаємо від влади» — це не суперечність. Це адекватна громадянська позиція дорослого суспільства. Підтримувати Зеленського як інституцію президентства під час війни — це наш обов’язок заради збереження держави. Вимагати від нього кадрової гігієни, прозорості та персональної відповідальності за дії його оточення — це наша передумова для майбутньої модернізації.

Прирівнювати критику президента до зради — небезпечна маніпуляція. Але так само маніпуляцією є намагання видати захист державних інтересів за захист від розслідувань. Наша формула має бути чіткою: «Ми не захищаємо Зеленського. Ми захищаємо Україну — і саме тому вимагаємо від нього прозорості та інклюзивності».

Питання 2. Міноборони та корупція: Як не втратити партнерів?

Ми часто чуємо: «Не пишіть про корупцію в оборонці, бо від нас відвернуться партнери». Насправді все навпаки. Партнерів відвертає не оприлюднення наявних проблем, а небажання їх розв’язувати. Прозорість — це не жест ввічливості, це інструмент довіри.

Щоб викриття не стали зброєю ворога, а стали силою держави, ми маємо запровадити три системні кроки:

1. Незалежний аудит закупівель. За участі представників НАТО та ЄС. Не тому, що «нам не довіряють», а тому, що це золотий стандарт цивілізованого світу. Відмова від зовнішнього аудиту під час війни виглядає підозріліше за будь-який скандал.
2. Невідворотність, а не шоу. Нам потрібні не «публічні страти» для медіа, а реальні правові наслідки. Наш меседж світові має бути таким: «Ми розслідуємо і караємо — і це ознака нашої спроможності, а не нашої слабкості».
3. Культ викривача. Людина, яка повідомляє про корупцію в оборонці під час війни, — це стратегічний актив держави, а не «щур» чи зрадник. Саме викривачі рятують ресурси, які перетворюються на зброю для фронту.

Ми маємо чітко сказати партнерам: «Ваша підтримка — не для корумпованих чиновників. Вона — для України. І саме тому ми зачищаємо ворога в тилу так само рішуче, як ЗСУ зачищають на фронті». Корупція в оборонці - це загроза нашій спільній безпеці, і боротьба з нею лише посилює наш альянс.

Питання 3. Вибори під час війни: Демократія чи пастка хаосу?

Сьогодні питання виборів навмисно перетворюють на отруйний коктейль, змішуючи три різні речі: саму процедуру голосування, демократичну підзвітність та питання легітимності. Нам намагаються нав’язати хибну дилему: або вибори в окопах, або диктатура.

Вибори під час активних бойових дій — це конституційно неможливо, логістично нереалістично і безпеково самогубно. Це не відмова від демократії, це визнання реальності. Проводити вибори, коли мільйони громадян перебувають за кордоном, мільйони — в зоні вогню, а тиск і маніпуляції стають некерованими — це шлях до дестабілізації, про яку мріє Кремль.

Але відсутність виборів не означає відсутність контролю. Навпаки:

Демократична підзвітність зараз є обов’язковою. Це реальний парламентський контроль, свобода преси, незалежне правосуддя та активне громадянське суспільство. Підміняти вимогу підзвітності гаслом «вибори негайно» — це помилка, яка грає на руку хаосу. Ще раз напишу про це: наступні вибори нічого позитивно не змінять в Україні, якщо ми як громадянське суспільство не навчимося впливати на будь яку владу.

Чітке зобов’язання. Влада має публічно зафіксувати: вибори відбудуться одразу після завершення гарячої фази війни. Це — запобіжник, який знімає питання у наших демократичних партнерів.

Пастка Росії проста: Москва хоче або хаосу виборів зараз, щоб розвалити нас зсередини, або відмови від виборів у майбутньому, щоб оголосити Україну нелегітимною. Наша відповідь може бути наступною: демократичний мандат, підтверджений відповідальністю сьогодні та чесними виборами завтра.

Питання 4. Поступки росії: Де межа між гнучкістю та капітуляцією?

Питання територій сьогодні є найбільш болючим — з точки зору відсутності відповіді «як повертати». І тут важливо розрізнити тактичну гнучкість і стратегічну капітуляцію. Чому територіальні поступки як передумова переговорів є нищівними не лише для України, а й для світу?

Це не просто питання «справедливості». Це демонтаж глобальної архітектури безпеки. Якщо агресія з окупацією виправдовується визнанням цієї окупації - світ повертається у часи права сили. Після такого прецеденту Тайвань, Балтія, Молдова та будь-яка держава з агресивним сусідом стають наступними жертвами.

Переговори про припинення вогню — це не капітуляція, якщо вони містять три компоненти:

1. Реальні гарантії безпеки. Не чергові папірці чи «меморандуми», а конкретні міжнародні механізми, які роблять нову агресію неможливою. З умовами автоматичного снепбеку.

2. Верифікація. Міжнародний контроль за дотриманням режиму тиші.

3. Відсутність легалізації. Жодна тимчасова лінія фронту не має ставати де-юре кордоном у мирному договорі.

Жодна поступка не має сенсу без гарантій, що росія не використає паузу для переозброєння і не нападе знову через 1−3−5−7 років. Питання не в тому, «чи відступати», а в тому, яка архітектура безпеки робить мир сталим. Поки ми не маємо відповіді на це питання, будь-які переговори — це лише перемир’я перед більшою бідою.

Ключова формула: Ми говоримо про сталий мир. Росія говорить про паузу. Поки ці речі не будуть розрізнені - будь-які поступки лише прискорюють наступну війну.

Не програти перемогу

Корупційні скандали та політичні суперечки стають зброєю ворога не стільки самі по собі, скільки через те, як ми на них реагуємо. Різниця між журналістикою і громадянською позицією, яка вимагає системних змін, та пропагандою, яка кричить «все пропало», — це і є межа між стійкістю та хаосом.

Буде гірше. І саме тому консолідація сьогодні є стратегічною необхідністю. Але це не консолідація навколо людини чи партійних інтересів. Це об'єднання навколо конституційної системи, майбутнього і нашої спільної стратегії.

Влада мусить назвати кризу кризою, а корупцію «своїх» — злочином. Без цього будь-які реформи — лише імітація.

Громадянин має взяти більше відповідальності за власний добробут, здоровʼя, доосвіту на себе.

Громадянське суспільство має навчитися впливати і співдіяти, а державники — будувати інклюзивні інституції.

Наше завдання не тільки вижити. Наше завдання — не програти перемогу, зберігши внутрішню структуру суспільства під неймовірним тиском. Тільки так Україна відбудеться.

Посилання на статтю - https://biz.nv.ua/ukr/experts/viyna-v-ukrajini-andriy-dligach-pro-te-yak-protidiyati-zagrozam-i-zberegti-stiykist-suspilstva-50616285.html?code=d1aecfa9-6c37-46c5-8a62-7c5d53f2fbae

Ссылка на статью - https://biz.nv.ua/experts/voyna-v-ukraine-andrey-dligach-o-tom-kak-protivostoyat-ugrozam-i-sohranit-ustoychivost-obshchestva-50616285.html