Випробування забуттям, славою та часом. Добудова Національного музею Голодомору-геноциду

Вето президента на 573,9 млн грн для завершення музею Голодомору послужило крапкою в гілці обговорень витрат в умовах війни. Але для меморіалу площею 7 га у стані активного будівництва крапки ставити важче. Щоб не звести нанівець уже створене, роботи треба або продовжувати, або консервувати. Для цього потрібні кошти і воля. У спробах зібрати думки на майданчику та поза ним ми звернулися до автора проєкту та головного архітектора музею Андрія Миргородського, СЕО ландшафтної компанії TOPIAR Юрія Корольчука, інфраструктурного оглядача Павла Авдокушина та економічного експерта й громадського діяча Андрія Длігача.

Про Національний музей Голодомору в липні говорили багато. І доволі відверто — як ніколи раніше або принаймні як не говорили давно. На минулий і нинішній роки припадають 90‑ті роковини терору голодом, влаштованого радянською системою, в листопаді мають відбутися пам’ятні заходи. Проте приводом для дискусій стали не вони, а ухвалення ВР законопроєкту № 9437 про виділення додаткових коштів на добудову музею і ветування законопроєкту президентом двома тижнями пізніше.

Візуалізація меморіально-музейного комплексу Національного музею Голодомору-геноциду.

Пересічні громадяни, публічні спікери, чиновники транслювали думки щодо ролі та функцій музею в тому форматі, яким він є зараз, доцільності розбудови, власних рефлексій, паралелей між геноцидом українців у 1932–1933 рр. і військовою агресією росії, яка має всі риси геноциду сучасного. Дискусія перейшла в етичну, політичну площини.

В інтерв’ю виданню «Українська правда» виконувачка обов’язків директора музею Голодомору-геноциду Леся Гасиджак назвала це «здоровою реакцією» та «одужанням суспільства», якому небайдуже, як витрачаються гроші установою, що існує на кошти держбюджету і платників податків, також висловивши побажання, щоб ця взаємодія стосувалася не лише аспектів контролю або критики, а й поширилася на допомогу музею й зацікавлення ним.

На тлі цих моментів значно меншу увагу отримав один: що буде з недобудованим музеєм? До 25 листопада, Дня пам’яті жертв голодоморів в Україні, залишається три місяці. Заходи на території меморіально-музейного комплексу навряд чи можуть відбутися на тлі незавершеної будівлі та схилів із технікою й баштовими кранами. Наближення холодного сезону спонукає визначитися з діями на майданчику, який має робочу площу в кілька гектарів і специфічний рельєф.

Чи добудують музей цього року і якщо так, то яким коштом? В разі, якщо виконуватиметься консервація недобудови, на якому етапі це рішення і хто ним опікується? Що відбувається з наявними контрактами та зобов’язаннями компаній-підрядників, які працюють на об’єкті і мають незавершені фронти робіт?

Скульптура «Гірка пам’ять дитинства», елемент меморіальної частини комплексу.

Перед історією

Рішення про зведення Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні було затверджене ще у 2006 році Законом України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні». Меморіал був завершений у 2009 році, і Музей Голодомору як юридична установа також існує з 2009 року. Хоча фактично саме музейної інфраструктури побудовано не було, ця функція покладена на залу пам’яті.

Першою чергою називають завершену багато років тому частину, що складається із вхідної групи зі скульптурами янголів, площі «Жорна долі», скульптури «Гірка пам’ять дитинства», алеї «Чорних дощок», каплиці «Свіча пам’яті» й розташованої під нею зали. Вона була створена саме як місце вшанування жертв Голодомору-геноциду, проте не розрахована на постійну експозицію й велику кількість відвідувачів, проведення заходів, дослідницьку роботу з фондами — те, чим живуть усі музейні установи світу. Тому комплекс мав змінитися, ця думка була досить добре окреслена, хоча розділялася владою не завжди.

Із 2010 до 2014 року в історії музею стався період напівзабуття, на його розвиток не було політичної волі. Для ілюстрації можна згадати ганебне висловлювання тодішнього президента України Януковича під час візиту в Страсбург до ПАРЄ у 2010 р.: «Це були наслідки сталінського тоталітарного режиму, ставлення до людей. Але визнавати голодомор як факт геноциду щодо того чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо. Це була трагедія, спільна трагедія держав, що входили до СРСР».

Ініціатива щодо будівництва ІІ черги комплексу була закріплена відповідною постановою Кабміну в 2016‑му. Розроблення й адаптація проєктної документації і будівництво стартували у 2017–2018 роках, згодом дещо сповільнилися через доопрацювання та пандемію. У 2022 році почалася повномасштабна війна, попри це і в минулому, і в поточному році роботи на майданчику продовжувалися і тривають наразі.

Автор проєкту та головний архітектор музею Голодомору-геноциду — заслужений архітектор України, засновник ТОВ «Проєктні системи ЛТД» Андрій Миргородський. Концепт для експозицій має бути наданий партнерами — польськими архітекторами Nizio Design International і міжнародною групою дизайнерів та архітекторів.

Будівництво триває на прилеглій до собору Святої Софії та Києво-Печерської лаври території, тому на початку проєкт погоджували з UNESCO. За планувальною структурою можна накреслити уявну вісь від каплиці «Свіча пам’яті» до сходів і музею й далі через пішохідний міст-алею до Дніпровського узвозу, оглядового майданчика та паркінгу. Меморіальна й музейна частини стануть органічним цілим і матимуть спільні інженерні мережі, тому роботи передбачають зміни в І черзі також, зокрема реконструкцію «Зали пам’яті».

Загальна площа будівлі музею становитиме 14 тис. кв. м. Облаштована двома входами та унікальним похилим дахом, вона буде продовженням природних пагорбів. Дах музею символізує брили оранки, через які проростає зерно правди, і після завершення буде доповнений живою зеленою покрівлею. Значна частина робіт на об’єкті вже виконана.

На що ж саме передбачалося витратити кошти, зазначені в законопроєкті?

Візуалізація меморіально-музейного комплексу Національного музею Голодомору-геноциду.

Заплановане на рік

Звертаючись до тексту пояснювальної записки до проєкту Закону України «Про внесення змін до додатка № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у 2023 році було заплановано в повному обсязі завершити реалізацію проєкту І черги будівництва. Якщо в деталях — то зробити технологічний ствол із гідроізоляцією, виконати благоустрій і освітлення території внутрішнього двору, звести пандус у парку, виконати внутрішні оздоблювальні роботи в офісній частині будівлі «Свіча пам’яті», змонтувати обладнання відеонагляду та зовнішнього освітлення і ввести об’єкт в експлуатацію. Щодо ІІ черги — виконати в повному обсязі зведення конструктивної частини будівлі музею, виконати роботи зі зведення стін і перегородок у будівлі музею, оздоблення фасадів будівлі гранітом, монтаж склопрозорих конструкцій, системи озеленення покрівлі музею, магістральних трубопроводів димовидалення та вентиляції в будівлі, зовнішніх інженерних мереж до будівлі, мощення гранітом пішохідного мосту-алеї й тераси, роботи з благоустрою території та прилеглої до музею автостоянки з боку Дніпровського узвозу. Також звести підпірні стіни (в записці перераховується кілька) і виконати благоустрій території на пагорбі біля пішохідного мосту.

Перше, що впадає в око, — в переліку нема інформації щодо робіт у будівлі музею: оздоблення приміщень, оформлення експозицій тощо. Вони в кошторис не входять. Відомості є лише про роботи в офісній частині будівлі «Свіча пам’яті». По-друге, бракує даних про внутрішні інженерні мережі музею: каналізацію, водовідведення, опалення, електрику. Разом із тим зазначається, що мають завершити систему озеленення покрівлі будівлі, хоча для неї частина цих комунікацій необхідна: наприклад, поливати рослини чи відводити зайву вологу з даху в негоду.

Якщо завітати на будмайданчик і порівняти здані фронти роботи й зазначені в записці, можна зрозуміти, які з них, можливо, були проавансовані чи робляться в борг, а які застигли через відкликання коштів. Про них і загальну атмосферу, що панує на будівництві, ми запитали головного архітектора проєкту та представників підрядних компаній.

Андрій Миргородський, автор проєкту та головний архітектор музею Голодомору-геноциду, заслужений архітектор України

«Будівельники зовсім не були готові до такого повороту подій, до потенційної зупинки будівництва ось так, раптово», — Андрій Миргородський

«Будь-яка будівля, що перебуває в процесі зведення, страждає від тривалої зупинки будівництва, якщо її заздалегідь не готувати до етапів консервації, — зазначає головний архітектор музею Андрій Миргородський. — Втрати при цьому можуть бути різного роду, від проблем із конструкціями, які можуть деформуватися та стати непридатними, до деградації незакритих матеріалів та елементів будівельного процесу. Пошкодження від води чи грибка, відсутності провітрювання й тепла всередині будівлі — все це стосується звичайного будівництва. Перераховане може статися з будівлею недобудованого музею Голодомору-геноциду, але є й особливі частини конструкції музею, де ці втрати можуть мати багатомільйонний характер із погляду витрачених на будівництво та зниклих у результаті консервації коштів. Фатальні наслідки можуть виникнути з відведенням води з покрівлі й від самої будівлі. Наразі не завершені протизсувні заходи в різних місцях навколо будівлі, на навколишніх об’єктах благоустрою, мостових конструкціях. Є проблеми, пов’язані з холодами, що наближаються: будівлю необхідно терміново закривати від зовнішніх кліматичних факторів, установлювати вікна й опалювати. І найбільша фінансова втрата чекає на всіх нас у разі, якщо ми не закінчимо цього року зелену покрівлю».

Архітектор пояснює: процес її укладання не можна законсервувати, призупинити чи перенести на якийсь час. «Музей розташований в охоронній зоні лаври, саме із цієї причини була запроєктована зелена покрівля, погоджена з UNESCO. Ця жива покрівля є найбільшою в Європі з похилих дахів. Для висадки рослин використовується система німецького виробництва, її вже придбали та вклали на попередньо гідроізольований і утеплений дах. Зараз необхідно терміново засипати цю систему-георешітку специфічним субстратом. У нього висаджуються ґрунтопокривні рослини, і якщо не зробити цього протягом літнього сезону, то гроші, витрачені на закупівлю цієї складної покрівлі, будуть пущені на вітер у прямому та переносному значенні слова. Колосальні кошти будуть просто втрачені».

Андрій Миргородський називає це фінансовим і моральним злочином для суспільства: «Тому що це не просто гроші, а гроші, витрачені під час війни на те, щоб Україна отримала важливий символ національної стійкості та національного відродження».

Будівля другої черги музею Голодомору, фото зроблені під час туру для представників медіа в липні 2023 р.

«Будівельники зовсім не були готові до такого повороту подій, до потенційної зупинки будівництва ось так, раптово, — продовжує архітектор. — Плани замовника — Мінкульту — були націлені на те, щоб якнайшвидше завершити всі види робіт до початку опалювального сезону, і взагалі те, що ми запланували на цей рік. Я поки що опущу морально-етичний бік зупинки будівництва музею».

PRAGMATIKA.MEDIA: Чи можете ви згадати прецеденти, коли до суспільно важливих «довгобудів» поверталися і успішно завершували після того, як роботи надовго призупинялися?

Андрій Миргородський: Я знаю сотні прикладів проєктів, зроблених відомими архітекторами, які лежали «в столі» і потім були збудовані, але про розпочаті й незавершені будівництва в наш час і в найближчому географічному оточенні не знаю. Навіть якщо взяти не зовсім відповідний, але відомий приклад, — Саграда Фамілія в Барселоні, то ми чудово розуміємо, що це «довгобуд», проте для іспанців важливий не результат, а процес. Вони бояться закінчити це будівництво.

Тут зовсім інша історія. Якби ми будували, як в Барселоні, без морозів, виражених коливань температури, то, напевно, половина проблем, пов’язаних із теоретичною консервацією музею, була б неактуальна. У нашому випадку вже розпочатий процес створення покрівлі зупинити чи законсервувати неможливо. Якщо облишити монтаж на половині шляху, матеріали й кошти підуть у смітник. Саму будівлю потрібно терміново закривати по всьому контуру. Тому такі аналогії шукати не доводиться — їх не може бути в принципі.

Часткову консервацію будівлі без серйозних втрат зробити неможливо, і сума витрат для консервації сьогодні, напевно, буде співставною з тією, яка потрібна, щоб зайти в зимовий сезон, продовжуючи будівництво. Тому абсурдність висловлювання цих пропозицій очевидна, і я пропоную це питання взагалі не обговорювати.

Будівництво другої черги музею Голодомору-геноциду. Роботи всередині приміщення теж тривають.

P.M.: Чи була певна комунікація або фідбек від польських колег Nizio Design International у зв’язку з останніми подіями? Чи переймаються вони долею проєкту?

А. М.: Справді, після того, як проєкт музею був затверджений містобудівною радою Києва, а ми отримали погодження UNESCO в Парижі й розпочали робоче проєктування, я запросив колег із Польщі, які брали участь у створенні експозиції варшавського музею Polin (Музей історії польських євреїв Полін. — Прим. ред.) у якості консультантів. Ми почали активно співпрацювати, вносили виправлення до елементів будівлі, які відповідають сучасним музейним нормам і, на жаль, відсутні в Україні.

Потім тодішнім віцепрем’єром Степаном Кубівим було ухвалене рішення, що експозицією мають займатися іноземці. Було створено міжнародну команду з дизайнерів Польщі та Великої Британії, з того часу минуло чотири роки. Сподіваюся, наш авторський колектив побачить концепцію цьогоріч. Весь цей період команда Project Systems LTD працює над проєктом, ми будуємо музей, іноді роками без оплати.

З початку пандемії та протягом повномасштабної війни спілкування з польськими та британськими колегами у нас, архітекторів, припинилося, але у замовника є контакти з фахівцями із цих країн.

Обговорювати сьогодні деталі експозиційних залів і концепцію, мабуть, зарано, хоча ми бачили фрагменти цієї роботи. Зараз на місці у нас є дуже важливе завдання — в повному обсязі забезпечити генпідрядника, ТОВ «ОСНОВА», робочими кресленнями для завершення будівництва. Будівля музею велика, в ній багато рівнів, приміщень різного призначення. Цією роботою займається наша майстерня.

Бачення інтер’єрів, експозиційних елементів музею розробляють колеги за кордоном, і ця співпраця, безумовно, продовжиться. Враховуючи, що рух досить пасивний, а ми тут чекати не можемо, думаю, основне навантаження все одно ляже на українських архітекторів і дизайнерів. Що, в принципі, є нормальним і логічним, адже створення музею — це насамперед справа честі України.

Будівництво другої черги музею Голодомору-геноциду. Сходи від «Свічі пам’яті» та меморіальної зали й один із входів до будівлі.

На думку Андрія Миргородського, закінчити музей повністю в цьому році є нереальною метою з різних причин, і всі вони об’єктивні: «Це будівництво в складному місці, підготовка до створення інтер’єрів експозиційних залів ще триває, над ними працюють багато колективів і фахівців у Польщі, Канаді, Лондоні. Це архітектори, будівельники, дизайнери, історики, художники, скульптори».

За словами архітектора, враховуючи 90‑ті роковини трагедії Голодомору, який сьогодні визнаний геноцидом у 28 країнах світу, до меморіалу завітають голови держав і почесні гості, тому до майбутньої події готувалися. «В наших планах було повністю підготувати будівлю, зокрема й до зимового сезону, закрити покрівлю, зробити її живою. Виконати облицювання фасадів і благоустрій, закінчити міст, який веде до паркінгу та в бік станції метро «Дніпро». Вся зовнішня частина музею однозначно була б готова до пам’ятних заходів. Але, враховуючи останні події, швидше за все, частину робіт будівельники не встигнуть завершити. Залишаються сподівання, що у ВР почують нашу логіку, і ми отримаємо можливість виконати роботи, які не можна переривати».

На території музею також створюється об’єкт монументально-декоративного мистецтва з умовною назвою «Звалище історії», де будуть зібрані символи радянської доби та об’єкти, дотичні до російської військової навали, що додасть комплексові нових емоційних контекстів і змістів.

Андрій Миргородський покладає надії на те, що візит друзів і союзників України до музею на 90‑ті роковини сприятиме зростанню поваги до українців, підтримки нашої країни міжнародною спільнотою, а також допоможе завершенню самого проєкту і приверне увагу до нього.

Юрій Корольчук, СЕО ландшафтної компанії TOPIAR

Юрій Корольчук, СЕО ландшафтної компанії TOPIAR, розповідає: компанія задіяна в будівництві музею з 2021 року, тоді до них звернулися архітектори з пропозицією облаштування зеленої покрівлі на площі 7000 квадратних метрів.

Система покрівлі німецького виробника ZinCo була затверджена на етапі проєктної документації як найоптимальніша, надалі це рішення не змінювали. Компанія ZinCo має представництво в Україні. «Німецькі колеги є абсолютними співавторами цього проєкту, вони відвідують будмайданчик і здійснюють нагляд. Над покрівлею для музею ми працюємо з ними в тандемі», — пояснює Юрій Корольчук.

Юрій Корольчук: «Потрібні точки підключення для поливу, але на місці майбутнього технічного приміщення, де буде інженерний вузол і врізка водоканалу, зараз немає жодних комунікацій, ведуться будівельні роботи»

«Архітектура будівлі мала повторювати обриси схилів. Догляд за газонами кропіткий, тому архітектор Андрій Миргородський запропонував використати седумний килим, який не потребує постійної уваги, на відміну від рулонної чи партерної трави. Дах музею — бетонна конструкція з кількох частин, що буде вкрита екстенсивною покрівлею, яка «живе сама по собі», але для її створення використовується ця спеціальна система», — розповідає він.

Початково ландшафтники TOPIAR мали виконати озеленення до кінця 2021 року, проте строки змістилися через пандемію та суміжні проєктні роботи. Договір був укладений у вересні 2021‑го, тоді ж компанія отримала частину авансу на придбання матеріалів, які були доставлені на майданчик наприкінці зими. Роботи зі створення системи покрівлі та благоустрою запланували розпочати навесні 2022 року.

«На жаль, замість майданчика ми і вся держава отримали повномасштабну війну. Попри заплановане, на рік усі дії були призупинені зі зрозумілих причин, — констатує Корольчук. — Протягом року генпідрядник завершував моноліт і гідроізоляцію, наші фахівці на об’єкті не працювали, також не було виділене фінансування. Ми відновили роботу з покрівлею у 2023 році й планували її завершити».

P.M.: Як саме влаштована система ZinCo, з яких конструкцій складається?

Юрій Корольчук: Якщо коротко, то на підготований дах вкладається захист від проростання коренів, вологоутримуючі мати та дренажні елементи, які розрізняються залежно від того, чи дах плаский, чи це похила поверхня, та від куту її нахилу. Для покрівлі з нахилом більш ніж 25° — а у нас такої близько 3 тис. кв. метрів — ми використовуємо Georaster®, це спеціальна дренажна конструкція з армованого пластику, що нагадує стільники. Наступним етапом має бути укладання системи поливу в цій конструкції, яка обов’язково повинна бути підключена до інженерних мереж. Далі виконується засипка субстратом і висаджуються рослини седуму, які імпортуються з-за кордону. Седумні покрівлі не потребують складного обслуговування, постійного нагляду спеціалістів, але на етапі монтажу покрівля є високотехнологічним рішенням, і спочатку, поки рослини вкорінюються, для них потрібно більше води й уваги.

Система похилої зеленої покрівлі ZinCo складається із захисту від проростання коренів, вологоутримуючого шару, дренажної системи, субстрату та ґрунтопокривних рослин.

P.M.: У чому зараз складність робіт на даху музею для вас?

Ю. К.: Роботи на схилах є комплексними. Ми не можемо закрити якусь їх частину, наприклад, неможливо десь уже засипати субстрат і посадити седум, а десь тільки прокласти систему, це має бути одночасно. Інша велика проблема — для того, щоб ми мали змогу завершити покрівлю, всередині будівлі має бути виконана інженерія. Заведені системи опалення, пожежогасіння, вода, електрика, решта комунікацій. На даху музею будуть вентиляційні виходи, блискавкозахист, проєктом передбачені світлові ліхтарі — прозорі секції, які забезпечать додаткове природне освітлення. Все це фронти робіт інших підрядних компаній. Виконуючи монтаж цих елементів, робітники ходитимуть по даху, це неможливо, якщо там уже буде зелена система. Благоустрій, озеленення, покрівля є фінішним етапом, коли решта завдань виконані. Наразі ми опинилися в скрутному становищі, бо за умовами договору маємо закінчити покрівлю, але не можемо, позаяк внутрішні інженерні роботи не виконуються. Якщо ж попри це свідомо підемо на завершення, то стикнемося з порушенням процесу. Це матеріальна відповідальність, гарантійні зобов’язання компанії перед генпідрядником і генпідрядника — перед кінцевим замовником. Існує ймовірність, що робота буде виконана, але не прийнята замовником, дах може згодом просто засохнути, для нас це неприпустимо. Ситуація нагадує глухий кут.

Армуючий дренажний елемент Georaster®, що використовується для похилих зелених дахів, — «стільники» для висадки рослин.

«Для завершення покрівлі потрібно підняти нагору 1200 кубів матеріалу, приблизно 2 тис. тонн. Дешевше робити це баштовими кранами. Вони є на майданчику, це майно генпідрядника, яке не приносить йому прибутку, тому що простоює. Проте ми не можемо почати це робити — не готові комунікації», — розповідає підприємець.

Фрагмент системи зеленої покрівлі ZinCo на даху музею.

«Є чітке розуміння, що дах цього року треба закривати. Якщо ґрунтом, то, відповідно, виконувати роботи з поливу й озеленення. Це значить, що музей отримає живу зелену покрівлю, за якою треба буде доглядати, — пояснює Юрій Корольчук. — Необхідно прийняти чітке рішення, що робити, бо часу до морозів залишається мало. І генпідрядник, який за договором має завершити роботу та передати майданчик або готовий об’єкт замовникові, і всі підрядні компанії, що виконують роботи за контрактами з генпідрядником, перебувають у складній ситуації. Ми всі є заручниками незавершеного будівництва».

Юрій Корольчук, СЕО ландшафтної компанії TOPIAR

Юрій Корольчук: «Ми всі — і генпідрядник, і підрядні компанії — є заручниками незавершеного будівництва»

«Мінкульт має важелі для комунікації в публічній і політичній площині, щоб знайти вихід із ситуації. Якщо ми приходимо до ідеї про консервацію, наприклад, на рік — то розробити її формулу, технічні рішення для того, щоб закрити бетонне покриття та матеріали від сонця, вологи й морозу. Додатково виділити на це кошти і зупинити роботи. Знайти можливості пояснити спільноті сьогодні, як і що буде зроблено.

Ми пам’ятаємо про загиблих у роки Голодомору співвітчизників, але зараз воюємо не за минуле, а за сьогоднішнє покоління. У 1932–33 роках сталася величезна трагедія, яку розуміють усі свідомі люди. Якщо на роковини прийдемо в недобудований, але грамотно законсервований музей і чітко розумітимемо, що розконсервація буде наступного року, можливо, це більш логічно. Цинічна й жорстока війна вимагає постійної компенсації коштів на потреби, які є більш релевантними часу, який ми переживаємо. Люди відреагували і сказали своє ні. На жаль, ми досі не маємо офіційних листів від міністерства, не запропоновано механізмів взаємодії з підрядними компаніями, які б пояснювали, що робити з коштами, матеріалами, нашими договірними зобов’язаннями», — констатує Юрій Корольчук.

Візуалізація меморіально-музейного комплексу Національного музею Голодомору-геноциду.

Де поставити крапку?

У першому інтерв’ю після відставки Олександр Ткаченко зазначив: «Те, що музей Голодомору, єдиний у світі меморіал Голодомору має бути збудований на його 90‑ті роковини, коли ми у всіх парламентів просимо визнати Голодомор геноцидом, — для мене очевидний доконаний факт. <…> Завершити будівництво — це виклик, який в будь-якому разі стоїть перед суспільством. Дуже сподіваюся, що залишається ще якийсь примарний шанс це будівництво завершити. Але в будь-якому разі його завершити треба».

Чинний в. о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв у коментарі «Суспільному» окреслював, що планує проаналізувати техзавдання будівництва музею та визначити фінансові потреби для підготовки до холодного сезону, не виключаючи й ті, що пов’язані з консервацією його певних елементів і захистом на осінньо-зимовий період. У тому ж коментарі Карандєєв озвучив думку про те, що «прив’язуватися до річниці є найгіршою практикою, оскільки тема Голодомору поза часом». Ці твердження очільників Мінкульту — колишнього і чинного — є досить полярними.

Щоб зрозуміти більше про розподілення коштів і потенціал консервації, ми надіслали запит до Міністерства культури та інформаційної політики, яке виступає головним розпорядником бюджетних коштів і якому підпорядковані сам музей та спеціально створене у 2017 р. державне унітарне підприємство «Дирекція з будівництва другої черги Національного музею «Меморіал жертв Голодомору»», директором якого є Андрій Замогильний.

У Мінкульті за конкретикою нас переадресували до дирекції, вона за статутом визначена замовником будівництва, є одержувачем та розпорядником призначених для нього бюджетних коштів. Відповіді на запит із ДУП «Дирекція з будівництва другої черги Національного музею «Меморіал жертв Голодомору»» за час підготовки матеріалу ми не отримали. Разом із тим представники управління комунікацій Мінкульту також здійснили запит до підприємства за нашими питаннями й надали нам відповідь.

Візуалізація меморіально-музейного комплексу Національного музею Голодомору-геноциду.

Згідно з нею, цитуємо: «Наразі проєктування та будівництво об’єкта здійснюється згідно із затвердженою проєктною документацією відповідно до укладених підрядних договорів із проєктною та будівельними організаціями в обсягах і строках, що відповідають затвердженим річним бюджетним кошторисним призначенням на 2023 рік». Схоже, це означає, що змін у договірних стосунках або документальних реакцій на ветування коштів не відбулося, принаймні дотепер.

Ми цікавилися, чи розробляється порядок консервації та строки її втілення і які кошти можуть бути для цього залучені. У відповіді зазначається: «Консервація об’єкта на 2024 рік не планується та проєктом не передбачена. Проєктування та будівництво об’єкта буде здійснюватися у межах затверджених річних бюджетних кошторисних призначень на 2024 рік за результатом прийняття Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік»».

Нарешті, щоб розібратися, на які кошти — заветовані чи ні — мають бути завершені комунікації всередині музею, що гальмують монтаж і здачу зеленого даху, ми ще раз уточнили перелік робіт і джерело фінансування. Нагадаємо, в пояснювальній записці до законопроєкту № 9437 виконання внутрішньої інженерії в новій будівлі зазначене не було.

Згідно з інформацією, наданою ДУП «Дирекція з будівництва другої черги Національного музею «Меморіал жертв Голодомору»», друга черга будівництва музею передбачає серед інших робіт, цитуємо: «Монтаж зовнішніх і внутрішніх інженерних мереж та обладнання до будівлі Музею та в будівлі Музею, монтаж слабострумних мереж систем автоматизації та диспетчеризації пожежної сигналізації, управління евакуацією, контролю доступу та відеоспостереження тощо». Монтаж склопрозорих конструкцій та монтаж системи озеленення покрівлі музею в наданому переліку також є.

За текстом відповіді на інфозапит, фінансування проєктування та будівництва об’єкта здійснюється за рахунок бюджетних коштів спеціального фонду державного бюджету за програмою «Фонд розвитку закладів загальнодержавного значення, в тому числі їх будівництво» (КПКВК 3801280), відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті МКІП для розвитку закладів загальнодержавного значення, в тому числі їх будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 91.

Павло Авдокушин, незалежний інфраструктурний оглядач, член Національної спілки журналістів України

Незалежний інфраструктурний оглядач, член Національної спілки журналістів України Павло Авдокушин на власному Youtube-каналі з оглядами будівництв і реконструкцій присвятив музею Голодомору 26 відео, чотири з них датовані 2023 роком. Оглядач відвідував комплекс у лютому, травні та серпні. Ми запитали його про поточний стан готовності технічних мереж і комунікацій комплексу та що, на його думку, критично важливо завершити найближчим часом, щоб уникнути проблем у майбутньому.

«Ще під час мого візиту на об’єкт у травні я коментував роботи з влаштування системи вентиляції, — розповідає Авдокушин. — Будівля дуже велика, і в ній мають перебувати багато людей одночасно, тому система вентиляції масштабна та розгалужена. За інформацією генпідрядника, великі експозиційні зали мають опалюватися підігрітим повітрям. Також поступово виконується монтаж електромережі будівлі. За свідченням підрядної компанії вже або замовлене, або прибуло на об’єкт електрообладнання для щитової. Оскільки ці роботи не є видовищними, я не показував їх у своєму огляді. Окрім того, будівлею прокладаються трубопроводи, але я не уточнював, чи це стосується системи опалення чи водопостачання.

Щодо дощового водовідведення, ще під час підготовки фундаменту під наглядом КП «СУППР» («Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт». — Прим. ред.) були виконані певні роботи з перевкладання наявної системи дренажних штолень Дніпровських схилів та передбачені точки підключення до міської дощової каналізації в будівлі. Зараз на даху встановлені дощоприймальні воронки, але вони не під’єднані до цієї мережі. Тобто якщо проведення будівлею водоводів не виконати найближчим часом до початку дощів, то вода з даху з величезною площею буде потрапляти просто всередину будівлі, і працювати в ній далі буде неможливо. Наявні конструкції теж руйнуватимуться від постійного зволоження».

Павло Авдокушин продовжує: «Всередині будівлі також повністю завершили монтаж і налагодження семи з восьми ліфтів і добудовують останній. Стосовно технологічного колектору біля зали пам’яті, його призначенням є з’єднати інженерними мережами наявне приміщення та будівлю ІІ черги. Це забезпечить постійне водопостачання, теплопостачання, електроживлення тощо. Зараз колектор завершують, але прокладання цих комунікацій ще не розпочинали».

Візуалізація меморіально-музейного комплексу Національного музею Голодомору-геноциду.

За суб’єктивною оцінкою оглядача, змонтовано близько чверті від загальної кількості несучої основи для зеленої покрівлі, вона поки не заповнена субстратом, проте за точнішою цифрою він радить звернутися до компанії-підрядника або головного архітектора. «Стосовно того, чи є зараз на об’єкті вода та електрика, то, як і на кожному будівництві, тут існує тимчасова технічна схема підключення до міських комунікацій. Інакше було б неможливо обслуговувати будівельні процеси. На жаль, у мене немає розрахунків, чи здатна вона забезпечити належний полив», — зазначає Авдокушин.

Ще одне питання, яке ми задали оглядачеві, стосувалося можливих інсайдів щодо подальшої долі об’єкта та коштів, на які виконуються поточні роботи. За словами Павла Авдокушина, всю відкриту інформацію, яку йому вдалося зібрати, він оприлюднює в оглядах. «Зараз дуже важливо завершити облаштування покрівлі та забезпечити її належний догляд протягом першого року. Якщо цього не зробити, дороговартісні матеріали та виконані роботи будуть змарновані, потім усе доведеться перероблювати наново, попутно витративши гроші на демонтаж, — розповідає він. — Також важливо забезпечити водовідведення з даху. Як я розумію, будівля має бути повністю ізольована від навколишнього середовища, щоб її можна було висушити та проводити внутрішні роботи. Це означає, що треба довести до завершення теплоізоляцію та гідроізоляцію стін і частково тераси. Облицювати те, що має бути облицьованим, виконати скління, засипати ґрунтом те, що має бути засипаним біля стін із забезпеченням відведення дощової води. Щодо фінансування — на таких об’єктах зазвичай складний бюджет і календарний графік замовлень матеріалів та обладнання. В тематику моїх оглядів не входить вивчення фінансових документів і накладних, тому я не можу надати повну об’єктивну картину. Є інформація, що певні роботи та матеріали були проавансовані і продовжують виконуватися та прибувати на майданчик у межах цих авансів. У компаній із довгою та позитивною історією роботи є партнерські відносини з постачальниками та субпідрядниками, щось вони можуть отримувати в борг. Генпідрядником є ТОВ «ОСНОВА» — потужна група компаній, яка має змогу певний час кредитувати будівництво за рахунок обігових коштів, тому роботи не припиняються, щоб не втратити те, що вже було зроблене. Водночас для замовлення наступних матеріалів та обладнання, тим більш, якщо йдеться про імпортні компоненти, потрібне нове фінансування. Тому всі учасники проєкту дуже сподіваються, що, незважаючи на поточне вето, певні кошти будуть віднайдені, адже більшість робіт уже виконана і треба не так багато до завершення «коробки»».

«Якщо люди за кордоном зрозуміють, що війна — це продовження цілеспрямованої політики російського імперіалізму, їм простіше буде зрозуміти, навіщо підтримувати Україну зброєю», — Павло Авдокушин

Павло Авдокушин продовжує: «Взагалі ж треба усвідомлювати, що створення музею Голодомору-геноциду не є суто українським проєктом. Держава в ньому відповідає за «капітальний» складник, має побудувати будівлю, організувати територію та виконати благоустрій, забезпечити водою, теплом тощо. Створенням концепції для залів, бачення їхнього тематичного наповнення має займатися міжнародний консорціум, в якому задіяні фахівці з різних країн. Ми дуже довго «пробивали стіну», щоб світ дізнався про сумні моменти нашої історії, визнав Голодомор, почав співчувати та розуміти. Над цим працювали не лише українці, що мешкають в Україні, але і наша діаспора, і небайдужі іноземці. Зрештою вдалося урухомити певні фінансові сили в різних країнах, які зголосилися допомогти проєкту, і залучити додаткові кошти від небайдужих. У світлі поточної війни з’явилася нова «модернізована» концепція проєкту, що має містити не лише історію винищення українців у ХХ столітті, але й розповідь про те, що російській агресор робить на нашій землі зараз. Це має ще більше посилити підтримку України у світі. Якщо люди, які ще недавно Україну навіть на мапі не могли відшукати, дізнаються, що сучасна російська агресія — це не якийсь «внутрішній локальний конфлікт», який виник із незрозумілих причин, а продовження цілеспрямованої політики російського імперіалізму, що тривала багато віків, то їм простіше буде зрозуміти, навіщо зараз підтримувати Україну зброєю».

Будівництво другої черги музею Голодомору- геноциду, верхній вхід до будівлі музею.

Місії для коштів, ролі для людей

Повертаючись до теми зброї, під час публічного обговорення видатків на добудову музею важливою частиною було те, що ці кошти можуть витрачатися виключно на гуманітарні проєкти чи закупівлі. Отриманою допомогою, кредитами, грантами не можна фінансувати армію. Зброю чи дрони на них придбати неможливо, принаймні без рухів у законодавстві.

Проте більш детальне розкриття варіантів їх альтернативного застосування поки за кадром. У рамках часу, відведеного на роботу із цією темою, нам не вдалося залучити експерта з розподілення держкоштів до дискусії.

На що саме можуть бути витрачені ці фінанси, якщо не на завершення музею? На соціальну підтримку родин військових, відбудову пошкоджених будинків, лікарню або центр для рекреації захисників, портативні укриття, евакуаційні авто? Як громада може впливати на вибір «банки» для застосування цих коштів, щоб він був не рандомним, а організованим? Куди, якщо не «на музей», щоб не бути розчарованими завтрашніми рішеннями? Це питання, зрештою, застигло в повітрі.

Інфополе «підсвічує» свіжі тендери на Prozorro та збори — наприклад, капітальний ремонт десяти кілометрів автомобільної дороги місцевого значення Ясіня — Чорна Тиса за 595,7 млн грн, ремонт ділянки дороги від Жулянського шляхопроводу до повороту на Вишневе загальною вартістю 969,7 млн грн, замовлений «Київавтодором», та збір 237 млн грн на десять тисяч ударних дронів, оголошений міністром цифрової трансформації Михайлом Федоровим.

Андрій Длігач, засновник групи компаній Advanter Group та міжнародної бізнес-спільноти Board, доктор економічних наук

На думку економіста, засновника групи компаній Advanter Group та міжнародної бізнес-спільноти Board, співзасновника Центру економічного відновлення Андрія Длігача, гроші, які надходять на гуманітарні цілі та не можуть бути використані для допомоги Збройним силам, варто було б інвестувати в громадянську просвіту:

«Основна причина, чому ми можемо виграти війну, але програти цю перемогу, програти країну — це те, що, на жаль, у нас немає системи освіти, яка б виховувала самостійно мислячих людей. Людей, готових брати відповідальність на себе. Громадянська просвіта — це саме те, що може бути реалізоване зараз. Хто такий українець майбутнього? Це людина, яка готова брати відповідальність на себе. Хто не чекає від держави пенсії, а створює можливості для пошуку пасивного доходу чи власний пенсійний фонд або об’єднується заради кооперації, принаймні в рамках власного ОСББ, для того, щоб підвищити енергоефективність власної оселі. Це людина, яка не голосує за гречку, вміє критично мислити, відділяти брехню й маніпуляції від об’єктивної реальності. Отже, куди інвестувати? Саме в громадянську просвіту. А після перемоги чи варто повертатися до добудови музею Голодомору? Я не бачу в цьому великого сенсу. Я бачу, що в країні мають будуватися музеї про майбутнє. Музеї, які б дозволяли людям не стільки і не тільки озиратися в минуле, а думати про майбутнє».

Візуалізація меморіально-музейного комплексу Національного музею Голодомору-геноциду

«Чи має в Україні бути музей Голодомору? Безперечно, так. Знати і поважати свою історію, вчитися на помилках минулого дуже важливо. Але в Україні, в Києві вже є музей Голодомору. Чи відвідують українці цей музей, чи знають про нього? Чому ми більше уваги приділяємо каменю, а не знанням, не громадянській просвіті? Ось у чому головне питання для мене. Можна подивитися на це і з іншого боку. Історія важлива, але чому ми постійно орієнтуємося лише на наші травми минулого, формуючи ідентичність нації? Можливо, для формування справжньої ідентичності українця варто подивитися вперед? Можливо, музей науки був би гарною інвестицією, так само, як і сама наука та винахідництво?» — підсумовує Длігач.

Андрій Длігач: «Хто такий українець майбутнього? Це людина, яка готова брати відповідальність на себе»

У питаннях відповідальності посадовців і публічних осіб перед громадою за ті чи інші дії, на думку Андрія Длігача, в Україні інститут репутації досі не працює.

«Але ситуація змінюється, — продовжує він. — Люди, які намагаються нишком виграти нечесний тендер або розпиляти державні кошти, дуже швидко підсвічуються суспільством. І суспільство швидко дає відповідь і відсіч. Ідеї, які стосуються більших заборон, як, наприклад, заборона виїзду чоловікам після української перемоги, ідеї під час війни знімати незрозумілої якості фільми — звичайно, вони зупиняються суспільством, бо отримують суспільний розголос. Так само депутати, які, як виявляється, під час війни знаходять можливість відпочивати, купляти нові автівки собі, а не ЗСУ, — вони точно не є виразниками ідей і інтересів суспільства, тому мають іти в історію».

Візуалізація меморіально-музейного комплексу Національного музею Голодомору-геноциду

Андрій Длігач пояснює: «Але при цьому ані в бізнесі, ані в політиці інститут репутації ще не запрацював на повну. І не запрацював він саме тому, що ми не реалізували ідеї громадянської просвіти й критичного мислення українців. Ми не позбавилися патерналізму, тому надто інфантильні. Ми надто закохуємося в лідерів, не помічаючи, що насправді і громадянське суспільство дуже часто використовують як корисних ідіотів, і самим суспільством та суспільною думкою маніпулюють. Єдиний наш спосіб запустити інститут репутації — це допомагати суспільству дорослішати, допомагати розвитку критичного мислення в суспільстві. І це набагато важливіше, ніж добудувати музей Голодомору».

На даху музею Голодомору-геноциду височіє квітка. Невелику, зварену з арматури фігурку закріплено на куті покрівлі. Встановлення квітки — українська будівнича традиція, символічний букет, прикріплений до сволока, що позначав кінець основної частини робіт. Після цього господар розраховувався з майстрами і влаштовував трапезу для всіх причетних до процесу будівництва.

Квітка з арматури, закріплена на даху музею Голодомору-геноциду, — звичай українських будівельників.

Металева квітка не може зів’янути, тому дочекається завершення робіт у будь-якому разі, навіть якщо чекати доведеться довго. А от щодо витрачених коштів і матеріалів, зобов’язань і великих людських очікувань і надій, не тільки в межах будмайданчика, а й далеко поза ним — тут питань більше. Але ж витримаємо?

English version of the article at the link - https://pragmatika.media/en/vyprobuvannia-zabuttiam-slavoiu-ta-chasom-dobudova-natsionalnoho-muzeiu-holodomoru-henotsydu/