ВІД ЛУГАНСЬКОГО ПРОВАЛУ ДО УКРАЇНСЬКОГО ПРОРИВУ-2

ВІД ЛУГАНСЬКОГО ПРОВАЛУ ДО УКРАЇНСЬКОГО ПРОРИВУ-2

Як запропонувати План відновлення та модернізації України до донорської конференції в Лондоні

У попередньому матеріалі ми зробили спробу розібратись у причинах провалу донорської конференції в Лугано минулого року.

Але як не втратити новий шанс, який ми отримаємо на наступній конференції в Лондоні в червні цього року? Як зробити так, щоб відновлення України стало наймасштабнішим проєктом у світі за останні вже майже 80 років, тим більше, що багато хто з потенційних інвесторів і чинних політиків називає Україну The Next Big Thing для Європи та світу?

Формула відновлення України

Почну з того, що ще в травні 2022 року Влад Рашкован із МВФ на платформі Лондонської школи економіки організував Форум із реконструкції, на який запросив представників практично всіх ключових донорів, лідерів економічного блоку влади, українських і міжнародних експертів і представників бізнес-об’єднань. Форум минув продуктивно. Під час нього було напрацьовано базові рішення, що мали б стати підґрунтям для роботи над Планом відновлення. Ці рішення були такими:

  1. Start now. Тобто, не очікуючи дня перемоги України над агресором (у будь-якому допустимому форматі), потрібно починати відновлення України. І, відповідно, фінансування його нашими партнерами.
  2. Не відновлення, а модернізація. Цю тезу я розкрию нижче, але головне — немає сенсу відновлювати застаріле, а Україна може розраховувати на західну допомогу в реалізації радикальних змін і проривів — Захід не лякає можлива конкуренція з боку України за інвестиції, бізнес, таланти.
  3. Лідерство України — у формуванні власної візії, визначенні пріоритетів модернізації, формуванні архітектури розподілу фінансової допомоги.
  4. Інклюзивність — залученість громадянського суспільства включно з українським бізнесом як до планування модернізації, так і до її впровадження.

Але все це не було враховано в роботі Національної ради з відновлення. Ба більше — все було зроблено навпаки. І це ми детально розглянули в попередньому матеріалі.

Як не допустити повторення помилок у процесі підготовки до конференції в Лондоні у червні 2023 року

По-перше, ми маємо повернутися до питання української візії в глобальному контексті. Dream big — як казав Шимон Перес у Києві.

Поки «першу скрипку» грають ті, хто прагне зберегти наявну систему, think tanks, які підспівують владі, економісти-екстраполятори (дивляться в минуле і на кейси, а не моделюють управлінські сценарії «з майбутнього»), антикризові державники-дирижисти — ми не просунемося вперед.

У чому полягають наші ключові проблеми?

  1. Війна. Ми маємо перемогти в найкращому з можливих сценаріїв. Але війна не є причиною відсутності інвестицій. І 2021 року, і 2019-го, і 2012-го їх було обмаль. І навіть зараз можна вимагати більших обсягів страхування воєнних ризиків від наших партнерів для міжнародних інвесторів.
  2. Низький рівень захисту прав — і майнових, й інтелектуальних. Рейдерство. Нечесні суди та високий рівень корупції. Засилля силовиків у економіці.
  3. Низький рівень економічних свобод. Невідповідні митна та податкова системи. Зарегульованість. До речі, саме це і є справжньою причиною корупції.
  4. Низький рівень складності економіки. Маємо сировинну економіку не лише у хімії, агропромисловості, металургії, а й іще більшою мірою — в ІТ-сфері. Йдеться як про низький рівень переробки, так і про низьку додану вартість продукції, яка експортується, на відміну від імпортованої (за винятком хіба що енергоносіїв). Отже, якщо інвестиції — то в розвиток переробної експортоорієнтованої промисловості.
  5. Депопуляція. І депрофесіоналізація секторів економіки через трудову еміграцію та низький рівень професійно-технічної освіти.
  6. Низька продуктивність праці, застарілі технології (і тут теж важливо говорити про модернізацію виробництв і діджиталізацію економіки — моделювання в Національній економічній стратегії це чітко засвідчило).

Потенціал української економіки — вп’ятеро більший за довоєнний. У всі наші «золоті часи» (такі як, наприклад, 2002–2007 роки) ми «проїдали» економічне зростання, конвертуючи його в імпорт благ і скуповування нерухомості замість інвестицій у розвиток.

Але нова «золота доба» настане з нашою перемогою — якщо ми знов не перетворимо її на економічну поразку.

Отже, саме час звернутися до світових футурологів, прогресивних економістів, лідерів сучасного агро- і фудтек, фінтек, 3D-принтингу, фахівців із безпеки, нової енергетики й технологій будівництва, передових архітектурних бюро — і запропонувати Україну як відкриту країну-стартап для творення справжніх проривів. Якщо ми запізнилися з модерном, то постмодерн народиться в Україні. Найпрогресивніша логістика, справжня зона продовольчої безпеки світу, новий суспільний договір і перша інфографічна Конституція, логістичний хаб Азія—Європа з 24-годинною логістикою до будь-якого європейського маркету — проривні реалістичні ідеї, що надихають нас і весь світ і мають стати основою Плану відновлення та модернізації України.

По-друге, Україна має заявити про себе як глобальний суб’єкт. Членство в НАТО, нова Ялта, Ліга Націй 3.0, нова архітектура глобальної безпеки, Intermarium/Тримор’я — всюди Україна має брати на себе лідерство. Поки команда президента фокусується на поточних проблемах — ми програватимемо.

Так, на жаль, стратегування немає в державі як інституту та мислення. Впродовж усіх років незалежності. Але це можна й треба змінити. Зокрема через виконання третього завдання.

По-третє, і наші міжнародні партнери, й державна влада мають визнати необхідність розширення кола суб’єктів — стейкхолдерів Плану відновлення та модернізації України.

До формули має бути додано міжнародний бізнес. Бо ті самі 600–800 млрд дол., які знадобляться в наступні 7–10 років для України, — це не лише допомога наших партнерів і (сподіваюся) заморожені російські активи, а насамперед приватні інвестиції. Страхування інвестицій, членство в НАТО та гарантії безпеки — необхідний, але недостатній шлях.

Важливим є також залучення консолідованого громадянського суспільства включно з об’єднаним у коаліцію бізнесом. До речі, 30–31 травня має відбутися Форум громадянського суспільства, а на початку червня — Форум коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України, на яких, як очікується, буде сформовано єдину позицію щодо візії України, принципів творення державних політик і Плану відновлення та модернізації України.

Але все це може виявитися тимчасовим! Страхи політичної влади й примари «Порошенка» за кожною дією громадянського суспільства змушують її ігнорувати або вульгаризувати ГС, створюючи власні фейкові ГО та рахуючись лише із західними бізнес-асоціаціями.

По-четверте, потрібно дійти згоди щодо архітектури й інституціоналізації фінансування та реалізації планів. За час, що минув після конференції в Лугано, фактично не відбулося зближення позицій між українською владою та міжнародними партнерами. Останні чекають на чіткий план дій і прозору архітектуру системи фінансування, натомість їм пропонують ті самі інструменти — агентство на базі «Укравтодору» та Мінфіну. Отже, ми могли суттєво просунутися напередодні конференції, проте так і не узгодили необхідну інфраструктуру.

По-п’яте, врахувати, що міжнародний бізнес вкладається туди, де активно працює бізнес місцевий, національний. Де безпечно. Де є система довіри й економічне зростання. Де є економічні свободи й привабливе ділове середовище. Розвинутий фондовий ринок. Зростає попит і вирішено демографічні проблеми. А якщо національний бізнес незадоволений поганим бізнес-кліматом і деінвестує — це найнегативніший сигнал, який не перебити урядовими заявами. Міжнародних інвесторів лякає не стільки війна, скільки непередбачуваність і непрозорість, корупція та слабкий захист прав.

Напередодні великої конференції в Лондоні нам — і державній владі, й суспільству — потрібно виконати «домашню роботу»: налагодити взаємодію та узгодити візію і, принаймні, верхньорівневий план дій із відбудови та модернізації, включно з Програмою швидкого відновлення.

Міжнародні партнери очікують, що Україна пред’явить як рішення на рівні державних політик, так і конкретні проєктні рішення в ключових сферах. Запропонує прозору й інклюзивну архітектуру для фінансування й адміністрування реалізації планів. Виконає свої зобов'язання щодо судової й антикорупційної реформ. Мета процесу, в якому конференція в Лондоні є черговою ланкою, — створити таку систему, яка уможливить пошук, акумуляцію й надходження фінансового ресурсу та витрачання його на благо народу України та спільне благо нас зі стратегічними партнерами.

Інакше обґрунтовані сотні мільярдів допомоги та інвестицій залишаться сподіваннями, й Україна отримуватиме покриття дефіциту державного бюджету лише на час бойових дій.

https://zn.ua/ukr/macroeconomics/vid-luhanskoho-provalu-do-ukrajinskoho-prorivu-2.html

Версия статьи на русском языке - https://zn.ua/macroeconomics/ot-luhanskoho-provala-k-ukrainskomu-proryvu-2.html