ВІД ЛУГАНСЬКОГО ПРОВАЛУ ДО УКРАЇНСЬКОГО ПРОРИВУ

Що варто врахувати в підготовці до донорської конференції в Лондоні

Відновлення України стане наймасштабнішим проєктом у світі за останні вже майже 80 років. 

Сама Україна могла б запропонувати світу справжній прорив у нову епоху — просунуту модель безпеки та реагування на виклики, неокапіталізм і нові економічні моделі, кіберократію та сервісну державу з адаптивними інституціями, гетерархічне («пласке») суспільство тощо. 

Але натомість ми ризикуємо, плекаємо корупцію та застарілі економічні підходи, підживлюємо патерналізм суспільства, не знаходимо сил і волі, щоб бути чесними із самими собою та нашими партнерами.

Можливо, тому в світі досі не з’явилося інституцій і лідерів, які б узяли на себе роль нових Маршаллів щодо відновлення України. Десятки як українських, так і міжнародних think tanks і університетів запропонували власні ідеї, але все це залишається на рівні гарних документів, які мало хто з можновладців читає.

Велику надію покладають на присвячені Україні міжнародні конференції, організовані на вищому рівні. Такі як ті, що з початку широкомасштабної агресії відбулися в Лугано, Берліні, Парижі 2022 року й та, що має відбутися в Лондоні в червні 2023-го.

Оскільки прогресу в появі лідерства, інституцій або бодай Плану відновлення України наразі не спостерігається, спробуймо розібратися в причинах цього на прикладі підготовки України до минулорічної донорської конференції, щоб не повторити помилок. 

4–5 липня 2022 року у швейцарському місті Лугано відбулася Ukraine Recovery Conference, присвячена плануванню та фінансуванню відновлення України.

Багато хто з експертів вважає цю конференцію провальною. Зокрема через те, що План відновлення так і не був ані офіційно ухвалений Україною, ані підтриманий нашими партнерами. В кулуарах і після конференції представники наших партнерів дивувалися відсутності зрозумілого бачення в позиціях урядовців, але головне — дорікали, що представлений план був слабким, не відповідав очікуванням донорів і зухвало видавав сукупність проєктів, багато з яких були суто комерційними, сумарно на 750 млрд дол., за власне план.

За офіційною інформацією, до підготовчої роботи в межах Національної ради з відновлення в 24 групах було залучено 2500 експертів. Проведено 200 засідань, напрацьовано 2000 сторінок тексту, зібрано 900 загальнонаціональних проєктів.

Публічно секретар Національної ради з відновлення пан Данило Гетманцев заявляв також про роботу Міжнародної дорадчої групи, щоправда, деякі її учасники в особистій розмові спростували свою участь у реальній роботі над документом (мовляв, було проведено лише два засідання без розгляду фактичного матеріалу). Ба більше, експерти мали численні коментарі щодо документу й точно його не затверджували. Сама ж Нацрада з відновлення, власне, ніколи не збиралася — всією роботою керував її секретар, фактично монополізувавши раду.

Отже чому загалом гарні напрацювання численних експертів у робочих групах не стали дієвим планом? 

Причини провалу Плану відновлення

Якщо підсумувати, то причин провалу представленого в Лугано Плану відновлення декілька.

• Відсутність візії

Початком роботи мало стати узгодження стратегічної візії України. Потрібно було провести сценарний аналіз. Цільові показники мали бути результатом соціально-економічного моделювання (як це відбувалося під час роботи над Національною економічною стратегією).

Проте всього цього не було зроблено на рівні організації процесу. До честі координаторів і експертів більшості груп маю сказати, що там відбулася самоорганізація для визначення секторальних візій і державних політик, проте це не виправило закладену методологічну помилку.

• Відсутність справжнього лідерства

Співголовами Національної ради з відновлення було призначено Андрія Єрмака (керівника ОП) і Дениса Шмигаля (прем’єр-міністра). Пізніше долучено й третього співголову — Руслана Стефанчука (спікера ВР). Але насправді всю координацію перебрав на себе секретар Нацради Данило Гетманцев.

Чому саме його, людину, на яку бізнес і експерти вже кілька років поспіль вказували як на носія ворожих Україні економічних і соціально-культурних ідей, — залишімо за межами цього тексту. Проте вся методологія роботи та фінальний результат стали заручниками поглядів людини, далекої від сучасної економіки. 

А для політичних лідерів країни вся ця робота була непріоритетною. Отже, за відсутності справжнього лідерства в плануванні та подальшій реалізації відновлення влада зосереджується на поточних викликах, а підготовку до донорської конференції провалено.

• Методологічна помилка

Робота 24 груп і сотень експертів відбувалася у слабко структурованому форматі «знизу догори», тобто без необхідного єдиного підґрунтя та координації. 

Відсутність стратегування на державному рівні є чи не найбільшою нашою помилкою з моменту здобуття незалежності. І це постійно дається взнаки нашою неготовністю ані до викликів, ані до проривного економічного та соціального зростання.

• Зухвалість, але відсутність заявлених амбіцій

Ми переконані, що Україна має стати Next Big Thing для всього світу і, зокрема, для ЄС.

Україна — це відповідь на питання модернізації самого ЄС, а не тягар для наших партнерів.

Україна зараз демонструє цінності, забуті на Заході, — сміливість, самоактивацію, людяність, волю, щирість. 

Україна — наче стиснута пружина, яка зможе продемонструвати значне економічне та соціальне зростання після перемоги.

Натомість переважна більшість проєктів, виступів, ідей є вчорашніми та вторинними — за низького рівня обґрунтування задекларованих фінансових потреб. 

• Неузгодженість державних політик

Отриманий документ засвідчує не лише неузгодженість між напрацюваннями по секторах, а й відсутність чітко визначених державних політик, які й мають бути основою подальшого планування дій і проєктів.

• Вульгаризована інклюзивність 

Українське суспільство є гетерархічним. Постійне намагання політичної влади, що змінюється, нехтувати громадянським суспільством призводить то до провалу реформ, то до майданів.

В цьому випадку масштабні за обсягом і хибні за методологією напрацювання спільних урядових, експертних і громадських груп залишилися документами, а міжнародним партнерам секретар Національної ради презентував інший документ, а саме напрацювання окремої експертної команди. 

Отже, незважаючи на те, що план було непогано пропрацьовано на деяких рівнях, йому забракло стратегічної візії, деталізації. І він точно не був інклюзивним і не відповідав ані прагненням громадянського суспільства (наприклад, у частині свобод, зокрема економічних), ані Національній економічній стратегії (в якій, зокрема, була чітка візія), ані соціально-економічним моделям.

Існує «розтяжка» між лідерством і прозорістю. Українська держава хоче лідирувати в проєктах відновлення. В очах Заходу це часто виглядає, за влучним визначенням Валерія Пекаря, як «дайте грошей і нічого не питайте». Що, з огляду на високий рівень корупції на державному та місцевому рівнях, Захід не влаштовує. Натомість сам Захід хоче максимальної прозорості, що в очах українців виглядає як «грошей не дамо, бо знаємо про вашу корупцію, а всі рішення ухвалюватимемо самі» — підхід, очевидно неприйнятний для України. 

Але рішення є — і ми запропонували його понад рік тому. Коли проблему не розв'язано, додають іще один рефлексивний вимір, щоб такий розв'язок з'явився. Замість дихотомії («Захід сам розподіляє гроші на проєкти відновлення» — «Україна сама вирішує, що і як відновлювати за західні гроші») має з’явитися трикутник — третьою точкою, яка уможливлює взаєморозуміння, має стати громадянське суспільство (ГС) (у широкому сенсі: громадські організації, волонтери, місцеві лідери, бізнес-спільноти, think tanks тощо). В такому випадку західні партнери та громадянське суспільство спільно реалізують антикорупційний порядок денний, а уряд і ГС разом забезпечують українське лідерство у втіленні нашої спільної візії.

• Нехтування конкретикою

За амбітними планами було забуто Програму швидкого відновлення (Fast Recovery). Через що де-факто Україна не отримала не лише гарантій щодо 750 млрд дол. на повний план, а й навіть такі потрібні 17 млрд для поточного відновлення (на 2023 рік цю цифру скорочено до 14 млрд). Зауважу, є ризик, що в Лондоні все буде якраз навпаки й уряд проситиме партнерів про часткове покриття витрат на швидке відновлення, а ось глобальний План модернізації України буде знято з порядку денного. Принаймні станом на зараз не видно роботи над таким планом.

Без негайного відновлення не буде перемоги — без відновлення мостів, доріг і електростанцій неможлива ефективна оборона. Україна мусить якомога швидше відновити економіку, щоб були робочі місця та надходження в бюджет. Але люди не везуть дітей туди, де немає шкіл. Не повертаються туди, де немає роботи. 

Також гроші можуть надійти лише в межах фінансування проєктів. Нам потрібно підготувати тисячі проєктів, тисячі проєктних менеджерів на місцевому рівні — й цим потрібно починати займатися вже зараз. 

• Концентрація на відновленні

Хоча в останніх версіях документа під нашим тиском уже згадано модернізацію, проте основна робота велася саме у форматі відновлення. Також відсутність узгоджених державних політик, які б передбачали модернізацію суспільства, людського капіталу, економіки, суспільно-політичних відносин, правоохоронної системи, вплинула на спрощений характер запропонованих у плані рішень.

Не має бути суперечностей між відновленням, євроінтеграцією та модернізацією. Модернізацію Україна має здійснити до євроінтеграції, щоб не залишатися найбіднішою країною Європи, бо дерегуляцію, податкову реформу, реформи в сфері розвитку людського капіталу, дебюрократизацію держави легше провести напередодні вступу до ЄС. Натомість модернізація неможлива без швидкого відновлення базової інфраструктури й повернення трудових ресурсів. Але й відновлення не в контексті модернізації збільшує ризик того, що наші міжнародні партнери вважатимуть підтримку виживання України достатнім рівнем допомоги, а в самій Україні буде законсервовано пострадянську систему в економіці, освіті, охороні здоров’я, державному управлінні тощо.

Так, на жаль, стратегування немає в державі ні як інституту, ні як моделі мислення лідерів держави. Немає впродовж усіх років незалежності. Але це можна й треба змінити. 

Напередодні великої конференції в Лондоні нам — і державній владі, й суспільству — потрібно виконати «домашню роботу»: налагодити взаємодію та узгодити візію й принаймні верхньорівневий план дій із відновлення та модернізації, включно з Програмою швидкого відновлення.

Міжнародні партнери очікують, що Україна пред’явить як рішення на рівні державних політик, так і конкретні проєктні рішення в ключових сферах. Запропонує прозору й інклюзивну архітектуру для фінансування й адміністрування реалізації планів. Виконає свої зобов'язання щодо судової та антикорупційної реформ. Мета процесу, в якому конференція в Лондоні є черговою ланкою, — створити таку систему, яка уможливить пошук, акумуляцію й надходження фінансового ресурсу та витрачання його на благо народу України та спільне благо нас зі стратегічними партнерами.

Інакше обґрунтовані сотні мільярдів допомоги та інвестицій залишаться сподіваннями, й Україна отримуватиме покриття дефіциту державного бюджету лише на час бойових дій. 

https://zn.ua/ukr/war/vid-luhanskoho-provalu-do-ukrajinskoho-prorivu.html

Версия статьи на русском языке - https://zn.ua/war/ot-luhanskoho-provala-do-ukrainskoho-proryva.html