В бізнесі відкриті 32% вакансій. Де знайти людей, скільки запросить мігрант з Бангладеш і чому курди-чорнороби не наш варіант — Длігач

Андрій Длігач, гендиректор компанії Advanter Group, — про те, яким буде населення України після війни і як вирішити гостру проблему кадрового голоду.

Нас 52 млн. Так починалася історія Незалежності України. Але по закінченню цієї війни з більш-менш прийнятним результатом нас стане 25 млн, прогнозує Андрій Длігач, гендиректор компанії Advanter Group, що займається бізнес-консалтінгом й маркетинговими і соціологічними дослідженнями.

За останні три роки понад 9 млн українців вимушено покинули свої дома. Половина з них — внутрішні переселенці, інша половина — біженці в Європі та світі. Десятки, сотні тисяч загиблих та поранених. П’ята частина України окупована російським агресором. За даними Київської школи економіки, від початку повномасштабного вторгнення РФ загальна сума непрямих економічних втрат сягнули $1,2 трлн. Втрати доданої вартості - $385 млрд. Це означає, що окрім гуманітарної катастрофи Україну поглинає катастрофа економічна.

Є сто тисяч більш-менш притомних теорій, як з неї вийти, але нема жодної, яку можна втілити без людей, добре навчених, здорових, талановитих. Таких вже сьогодні нагло бракує бізнесу та держсектору. Вже сьогодні кадрове питання стає найбільшим головним болем керівників компаній, звісно після військових ризиків та неефективності державних інституцій. Тож без напливу в країну мігрантів, підлатування ринку до потреб ветеранів та людей з інвалідністю, без активного залучення в трудові будні внутрішньо переміщених осіб (ВПО) українська економіка приречена бути економною до нестями.

Але у Длігача є інший план. Приготуйтеся. Зараз буде мало букв, але чимало цифр.

Нас 52 млн. Так починалася історія Незалежності України. Але по закінченню цієї війни з більш-менш прийнятним результатом нас стане 25 млн, прогнозує Андрій Длігач, гендиректор компанії Advanter Group, що займається бізнес-консалтінгом й маркетинговими і соціологічними дослідженнями.

За останні три роки понад 9 млн українців вимушено покинули свої дома. Половина з них — внутрішні переселенці, інша половина — біженці в Європі та світі. Десятки, сотні тисяч загиблих та поранених. П’ята частина України окупована російським агресором. За даними Київської школи економіки, від початку повномасштабного вторгнення РФ загальна сума непрямих економічних втрат сягнули $1,2 трлн. Втрати доданої вартості - $385 млрд. Це означає, що окрім гуманітарної катастрофи Україну поглинає катастрофа економічна.

Є сто тисяч більш-менш притомних теорій, як з неї вийти, але нема жодної, яку можна втілити без людей, добре навчених, здорових, талановитих. Таких вже сьогодні нагло бракує бізнесу та держсектору. Вже сьогодні кадрове питання стає найбільшим головним болем керівників компаній, звісно після військових ризиків та неефективності державних інституцій. Тож без напливу в країну мігрантів, підлатування ринку до потреб ветеранів та людей з інвалідністю, без активного залучення в трудові будні внутрішньо переміщених осіб (ВПО) українська економіка приречена бути економною до нестями.

Але у Длігача є інший план. Приготуйтеся. Зараз буде мало букв, але чимало цифр.

Андрій Длігач в коворкінгу Creative States (Київ) / Фото: NV/Олександр Мєдвєдєв

— Відновлення країни — це означає, що по закінченню війни ми протягом 10 років маємо зростати на 7−8% на рік. Так?

— Це мінімальна планка. Ми рахуємо 10%-12%. Воно здається нереалістичним, але насправді це реалістично.

— Добре, я думав вас налякати 8%, натомість ви налякали мене 12%. Хоча наш традиційний темп росту не вище за 4%.

— 7−8% - це також наша цифра. Для того, щоб нам вийти на те, що ми мали до вторгнення, ми маємо стартувати з 7−8%

— Перше, чого бракуватиме для такого зростання, це люди. Є уявлення, який натепер масштаб кадрового голоду в Україні?

— Зараз в бізнесі не заповнено 32% вакансій. Загальна нестача — 2 млн людей, що відповідає кількості безробітних в Україні. Якщо до війни ми оцінювали потребу для подвоєння української економіки в 4,5 млн людей, тепер ми оцінюємо, що нам потрібно близько 3 млн до параметрів відновлення. А якщо ми хочемо наздогнати Польщу, нам потрібно буде ще 5−6 млн трудового капіталу в горизонті 10 років.

Насправді у бізнесі військові ризики залишаються найпершою проблемою. Друга проблема — це непередбачувані дії держави. Сама держава — джерело проблем. Кадри — на третьому місці. Якщо два роки тому близько 20% бізнесів скаржились на проблеми з кадрами, зараз майже 60%. За ветеранів тепер конкуренція. Ветеранів не вистачає.

— Шкода, але більшість з них ще на фронті.

— Так, але ті, хто вже повернулися, вони в дефіциті. Звичайно, бізнес готовий створювати робочі місця для них, для людей з інвалідністю. Приблизно 50% підприємств готові надавати більше робочих місць для людей з інвалідністю за умов, якщо буде певне фінансування від держави. Обладнання робочого місця. Бізнес потребує тут грантової збалансованої політики. Хоча з Мінсоцполітики ми це рахували. Близько мільйона людей з інвалідністю ми можемо повернути на ринок праці. Далі - це імпорт трудового ресурсу.

— Ви зараз всім наступили на мозоль.

— Я не просто наступив на мозоль, я вже маю погрози життю через цю тему. Від Братства (політична партія), від шовіністичної частини націоналістів. Але у нас немає іншого шляху. Якщо реально порахувати, повернення українців (біженців, що зараз знаходяться в Європі) це бажано, але малоймовірно. За нашим сценарним аналізом, повернеться 20%. Кого ми повернемо? Людей пенсійного віку. Ми не повернемо тих, хто там адаптувався. А нам потрібні якраз ті, хто адаптується. Ми втрачаємо таланти.

Поїхали. Дакка. Бангладеш, лютий 2025 рік / Фото: Rayhan Ahmed / Cover Images via Reuters

— Тож звідки ми можемо очікувати трудову міграцію — з країн Африки, Центральної та Середньої Азії?

— Зараз настільки швидко зростає індійська економіка, що нам дуже складно буде залучати до себе індусів. Хоча ми й створили Асоціацію Україна-Індія і сподіваємось на якийсь розвиток. Узбекистан розвивається шаленими темпами, і там конкурують за людей з Центральної Азії. Європейці не повернуться, латиноамериканці не приїдуть. Малайзієць не приїде, бо там є робота. Для нас, відповідно, залишається Ефіопія, Західна Африка, можливо, курди. Але, з іншого боку, в нас є наші безпекові питання.

Наскільки я розумію, СБУ не в захваті від ідеї імпорту людей з Бангладеш чи з Курдистану. Тому будуть обмеження. Нам точно потрібно зробити так, щоб люди, які приїдуть, не орієнтувалися на «переплити Тису». З іншого боку, вони ж приїдуть не самі, вони приїдуть з сім'єю, і тут питання, чи даємо можливість адаптуватися в Україні, чи виставляємо ми умову вивчати українську мову, чи вони працюватимуть виключно у вахтовій моделі, на три місяці, півроку. Ці моделі потрібно ще випрацьовувати. Мені постійно приносять подібні кейси. Привезений працівник, з перельотом, з документами, під ключ, десь від 90 тис грн до 170 тис грн. Причому і в сервісні, і в логістичні, і у виробничі компанії.

— Я позавчора говорив з власником крупної меблевої фабрики — Мебель-Сервіс (Львівська обл.). Йому пропонують робітників з Бангладеш. Ось що він мені сказав: «Вони просять $500 зарплату на карточку, безплатне проживання і безплатний сніданок. Натомість гарантують 12-годинний робочий день. Але це не кваліфікована кадри». Він каже мені, що йому такі робітники й задарма не потрібні. Направду він сказав значно грубіше. Тож кваліфіковані спеціалісти їхати до нас не хочуть, а навіщо нам некваліфіковані?

— Є чорнороби, яких попередньо можна навчати, і вже з’являються компанії, які це будуть робити. Звичайно в Бангладеш високий рівень злочинності, але це не означає, що там немає талановитих молодих людей, які б могли врятуватися від того середовища, а відтак ми отримували б вдячних людей.

Страхи націоналістів незрозумілі. Якщо ти вважаєш, що ми сильна монокультурна нація, то нам не треба боятися бути відкритими для світу. Ми ж все одно будемо залучати туристів з Саудівській Аравії, як це було в 2020-му році. Будемо працювати з іноземними інвесторами. Якщо ми такі ксенофоби, то хто в нас буде інвестувати?

— Скільки зараз і скільки після закінчення війни ми зможемо переварити мігрантів з Бангладеш, Філіппін тощо? Скільки нам потрібно на місяць, на рік?

— Не знаю. Реально, ми можемо переварити запропонувати зараз близько 10 тисяч на місяць, не більше. Після війни потрібно вийти на рівень кількасот тисяч на рік. Але тут же ще один важливий аспект, сам бізнес не готовий. Немає перекладачів, інфраструктури. Потрібно будувати гуртожитки. І для ВПО це буде добре. І на заході України багато чого потрібно побудувати. Але немає грошей. Потрібні інвестиції. Інвестиції в нас не йдуть не тільки тому, що немає грошей, чи нам їх не дають, а тому, що ми самі не готові.

— От ви згадали ВПО, це мільйони наших людей. Як цим кадровим потенціалом скористатися?

— Бізнес каже, що в його штаті в середньому 12% це ВПО. Це середній показник, який ми з останніх досліджень отримали. Але самі ВПО часто не йдуть на роботу. Не хочуть легалізуватися, фізично проявлятися. Або соціальних виплат достатньо і так далі. Мені розповідають, що у Вінниці відкрилася нова фабрика на 400 вакансій. ВПО в регіоні під 40 тис. І не можуть знайти людей працювати на цю фабрику.

— Я раніше також так думав, поки не побачив, які умови й зарплати пропонують робітникам.

— Тож тоді краще не працювати взагалі? Зараз в нас де-факто зросла середня і медіанна зарплата. 20% зростання при інфляції в 7%. 20% зростання зарплати — це багато.

— Я хочу закінчити нашу розмову абсолютними цифрами. Які мають бути пропорції українського держбюджету до ВВП для того, щоб країна розпочала розвиватися, і які вони є зараз?

— Зараз у нас далеко за 70% бюджету до ВВП, а до війни ми казали, що 35% має бути нашою ціллю. Ціль залишається та сама. Без цього ми будемо залишатися там, де є. Друге. Кількість населення. Наша оцінка: без перемир’я, тобто повзуча війна, як є, на 1 січня 2027-го року ми матимемо 28 мільйонів людей. А в сценарії «перемир'я» і відкриття кордонів, ми падаємо до 25 млн. Тому що частина поїде (за кордон). Возз'єднання сімей.

— Тобто, ще приблизно 2−3 млн кадрового потенціалу ми втратимо по закінченню війни. Єдине що залишається — це кадровий імпорт?

— Ні, все ж таки, ми говоримо, що у нас є ветерани, активно залучення жінок, в нас є люди з інвалідністю, які можуть бути частиною робочого капіталу. Подолання проблем з низькою продуктивністю, це теж нам дасть необхідний ефект. Я б сказав так, ми можемо в різних напрямках рухатися. Просто є варіанти, які дають, умовно, плюс один-два відсотки до ВВП, а є варіанти, які дають плюс 10%. Імпорт персоналу дає чітко зрозуміле зростання, бо нам фізично не вистачає людей. Все решта — це тюнінг. Нам потрібен революційний ривок. Це означає великі інвестиції, які зайдуть в країну. Друге — нам потрібне збільшення експорту, зменшення імпорту. І це радикально дасть збільшення ВВП в короткий період. Знов таки після війни колишні країни Югославії - Словенія чи Хорватія, за 10 років виросли економічно в 4−5 разів. Ми теж це можемо зробити. Військові ризики мають компенсуватися найкращими умовами для бізнесу. Це єдиний шлях.

— Насамкінець. Будь-яка розмова про світле майбутнє тепер має закінчуватися про те як штучний інтелект замінить мільйони людей в їх рутинній праці. Тож може дійсно ці нові технології і є виходом з нашого кадрового голоду?

— В мене вже 10 років працює компанія зі штучним інтелектом. Ми, звичайно, все це використовуємо. В перспективі я не переживаю, бо я знаю, що будь-який бізнес побудую на штучному інтелекті з мінімальним залученням людей. Але це в перспективі. Цього замало. Це на 100% не заміняє людську історію. Зараз люди в ціні.

Посилання на статтю - https://nv.ua/ukr/ukraine/events/demografichna-kriza-ekspert-pro-migrantiv-kadroviy-golod-i-vidnovlennya-krajini-novini-ukrajini-50490767.html?code=42a16463-47cd-40ab-b515-3b8fca42f901

Ссылка на статью - https://biz.nv.ua/ukraine/events/demograficheskiy-krizis-ekspert-o-migrantah-kadrovom-golode-i-vosstanovlenii-strany-novosti-ukrainy-50490767.html