Пропозиція США стосовно корисних копалин — економічний прорив чи пастка?

Світова боротьба за українські ресурси вийшла на новий рівень.

Пропозиція США щодо прав на видобуток та/чи доходи від видобутку рідкісноземельних металів, критичних матеріалів, вуглеводнів в Україні стала сигналом: ми опинилися в центрі глобальних геоекономічних інтересів.

Але що насправді криється за цим рішенням? Чи є це історичним шансом для економічного прориву, чи пасткою, яка може поставити країну в сировинну залежність?

Президент України відхилив першу пропозицію, в якій не було жодних гарантій безпеки. І це рішення було не просто виваженим, а стратегічно необхідним. Бо контроль над українськими надрами не принесе завершення війни, як це намагається подати адміністрація Трампа. Реальність проста: видобуток рідкісноземельних металів сам по собі не здатен змінити хід війни. А от перетворення України на глобальний центр переробки критичних матеріалів може стати кроком до економічної незалежності.

Українські надра: цифри, факти та міфи

Україна дійсно володіє значними запасами критичних матеріалів, але чи достатньо цього, щоб стати ключовим гравцем на світовому ринку? Тим не менше за різними оцінками україна має біля 1% світових запасів рідкісноземельних металів, близько 2% літію та 6% титану.

На перший погляд, цифри виглядають перспективно, але є нюанс. Третина потенційно придатних до видобутку ресурсів перебуває на окупованих територіях. Цей факт можна використати як аргумент у переговорах: деокупація відкриває для Заходу доступ до цих покладів. Або стає територією економічного інтересу Китаю якщо деокупації не відбудеться. Проте навіть на підконтрольних територіях видобуток потребує колосальних інвестицій та сучасних технологій, яких наразі в країні немає.

Але ключове питання полягає у тому, чи варто нам сьогодні продавати свої ресурси (вірніше, майбутні доходи від їх видобутку), не маючи розвиненої інфраструктури для переробки? Видобуток сировини в інтересах метрополій — це колоніальна економіка. У сучасному світі вартість створюється не на етапі видобутку, а у процесі виробництва кінцевого продукту. Україні потрібно змінити парадигму: від продажу сировини перейти до створення високотехнологічних виробничих потужностей зі збагачення, переробки, створення кінцевих виробів.

Тож питання не в тому, скільки у нас покладів, а в тому, як ми зможемо використати ці ресурси на користь власної економіки і майбутнього держави і її народу, а не для задоволення чужих геополітичних інтересів.

Доступ до рідкісноземельних металів: можливість чи пастка?

Рідкісноземельні метали — це стратегічний ресурс XXI століття. Світова економіка дедалі більше залежить від них у виробництві електроніки, акумуляторів, альтернативної енергетики та оборонних технологій. Україна справді може стати важливим гравцем у цій сфері, але є кілька важливих застережень.

Перше — географічна доступність. Значна частина наших покладів розташована в зоні бойових дій або під окупацією. Для інвесторів це не просто ризик, а фактичний барʼєр навіть для початку обговорень. Дві третини запасів, які знаходяться на підконтрольній Україні території, потребують значних інвестицій у розвідку, інфраструктуру та переробку.

Друге — економічна доцільність. Добути тонну рідкісноземельних металів — це не просто викопати руду. Це десятки тонн породи, витрати на хімічне очищення, логістику та безпеку. Китай, який контролює 70% світового ринку рідкісноземельних металів, демонструє перевагу за рахунок масштабів, доступу до дешевої робочої сили та державної підтримки.

Так само є значна концентрація покладів літію (Болівія, Чилі, Аргентина — сумарно майже дві третини покладів), кобальту (Канада, Куба, Конго, Замбія — більше половини світових запасів). Титан це переважно розвинуті країни (Австралія, Канада, ПАР, Норвегія), хоча в Україні найбільші поклади в Європі. Уран — це і країни Африки (Нігер, Намібія), але переважно — розвинуті країни (Австралія, Канада, США) та Казахстан. Запаси в Україні суттєво менші й менш економічно обгрунтовані щодо видобутку.

Третє — довгострокові ризики. США пропонують доступ до наших надр у форматі, який нагадує колоніальну модель: ми даємо ресурси, вони створюють з них продукти з високою доданою вартістю. Так, наприклад, вироби з титану в перерахунку на 1 кг дорожче сировини в десятки тисяч разів. У 18 столітті так ділили Африку. Чи варто повторювати цю історію в сучасних реаліях?

Економічна стратегія: переробка, а не сировина

Нам потрібно не просто продавати руду, а будувати заводи зі збагачення, переробки, вироблення принаймні проміжних продуктів; впроваджувати інновації, і прагнути створювати кінцевий продукт для глобального ринку. І лише тоді наші ресурси стануть не просто геополітичним козирем, а джерелом розвитку нації й гарантування його майбутнього.

Україна має унікальний шанс запропонувати світу більше, ніж просто поклади металів. Ми можемо стати європейським центром переробки рідкісноземельних матеріалів і критичних матеріалів. Для цього в нас є все:

• логістичний потенціал: ми — ворота між Європою та Азією
• кваліфіковані інженери та виробничий персонал: попри втрати, український інтелект залишається конкурентним
• енергетичний резерв: розвиток ВДЕ та видобуток власного газу можуть забезпечити конкурентоспроможні енергетичні умови.

Світова економіка переходить у фазу переробки та інтелектуальних послуг. Україна може зайняти унікальну нішу — стати «фабрикою» критичних матеріалів для Європи, США, Індії та країн Перської затоки. Проте для цього потрібні системні зміни.

По-перше, державі слід вийти за рамки короткострокових домовленостей і створити прозорий ринок ресурсів із зрозумілими правилами для інвесторів. По-друге, нам необхідно залучити глобальних гравців у форматі партнерства, а не одноосібного контролю. І, нарешті, найголовніше — інвестувати у переробну галузь, а не сподіватися на швидкий прибуток від видобутку.

Українські ресурси мають працювати на Україну. І це принцип, з якого не можна робити винятків.

Переговори з позиції сили: підвищення ставок

Україна не має входити у переговори з США чи будь-яким іншим міжнародним партнером у ролі прохача. Ми — країна з унікальними ресурсами, стратегічним географічним положенням і досвідом, який уже сьогодні затребуваний у світі. Наша позиція має бути чіткою: ми не просто пропонуємо рідкісноземельні метали — ми пропонуємо партнерство у створенні нових ланцюгів доданої вартості.

Українські ресурси мають працювати на Україну. І це принцип, з якого не можна робити винятків.

Переговори мають базуватися на принципах взаємної вигоди. США прагнуть отримати доступ до критичних матеріалів? Добре, але у відповідь ми, наприклад, очікуємо:

• конкретних гарантій безпеки — не декларативних меморандумів, а юридично закріплених і фізично втілених зобов’язань щодо захисту інвестицій та територіальної цілісності України;
• співпраці у створенні виробничої інфраструктури — заводи з переробки, дослідницькі центри, нові виробничі потужності мають будуватися тут, а не вивозитися за кордон;
• спільних інноваційних програм — українські інженери та науковці можуть стати частиною глобальних R&D-проєктів у сфері критичних матеріалів, оборонних технологій та енергетики.

Ми вже маємо приклади, які можуть слугувати аргументами. Так, свого часу Польща отримала від США понад $200 мільярдів інвестицій, ставши стратегічним форпостом американських інтересів у Європі. Але потенціал України значно вищий. Ми не просто готові прийняти інвестиції — ми готові спільно формувати нову архітектуру безпеки Європи.

Україна повинна чітко окреслити свою пропозицію: «Ми — ваш найсильніший союзник у Європі. Але лише на умовах взаємної вигоди». І цей меседж має бути артикульований не лише політиками, а й бізнесом, експертним середовищем, суспільством.

Україна як експериментальна платформа для майбутнього

Світова економіка стрімко змінюється, і ми можемо стати її тестовим майданчиком. Україна вже сьогодні демонструє унікальну здатність до адаптації: цифровізація державних послуг, технологічні прориви у військовій сфері, зростання IT-сектору на тлі війни.

Ми можемо запропонувати Європі, США та світу не лише ресурси, а й такі інноваційні рішення як:

• експериментальний майданчик для віртуальної економіки: Україна може стати полем для тестування нових моделей цифрових активів, легалізації криптовалют та розвитку фінтех-продуктів.
• пілотні програми у сфері оборонних технологій: розвиток безпілотних систем, систем ППО нового покоління та кібербезпеки. Українські дрони вже сьогодні формують нову логіку сучасних воєн.
• моделювання нових управлінських моделей: від кіберократії до цифрової демократії. Україна може протестувати механізми, які пізніше стануть стандартом для ЄС.

Треба чітко артикулювати нашим партнерам наступні меседжі: Україна — це не лише ресурси. Ми — лабораторія майбутнього, де інновації можуть впроваджуватися швидше, ніж у зарегульованих економіках ЄС чи США. І ця ідея вже знаходить відгук серед наших партнерів.

Ми повинні голосно заявити світу: Україна — це ваш шанс побачити майбутнє вже сьогодні і навчитися адаптовуватися до нього. Але щоб цей шанс реалізувати, нам самим потрібно повірити у власні можливості та діяти рішуче.

Стратегічна оборона: інвестиція у безпеку майбутнього

Україна не може дозволити собі мислити лише сьогоденням. У світовій економічній грі ми повинні виступати як проактивний гравець, а не реагувати на ініціативи інших. І стратегічна оборона — це не лише про військові технології, а й про захист нашого економічного, інтелектуального та людського потенціалу.

Світ уже сьогодні занепокоєний новими конфліктами, а ми й взагалі живемо в їх епіцентрі. Відповідно, ключова задача України — створення оборонної інфраструктури майбутнього. А це означає:

• масштабне виробництво дронів та роботизованих систем: вже зараз українські виробники нарощують виробництво у 5 разів у порівнянні з минулим роком. Наступний крок — збільшення цієї кількості до 10 мільйонів одиниць.
• створення нових ланцюгів постачання: ми маємо мінімізувати залежність від Китаю, розвиваючи співпрацю з європейськими та американськими партнерами;
• інвестиції в людський капітал: інженери, конструктори, оператори дронів — це не просто кадри, а фундамент нашої обороноздатності. Сьогодні міжнародні компанії намагаються переманити українські команди, і наша задача — створити умови для їх утримання.

Одним з критичних завдань є також закриття неба. Без його вирішення жодні гарантії безпеки не будуть ефективними. THAAD в додаток до Patriot, F-35 в додаток до F-16, безпілотні системи, крилаті ракети — це не просто інструменти, це інвестиція у захист України та Європи.

Україна має чітко сигналізувати світу: «Ми не жертви. Ми — захисники світового порядку і співтворці нової системи безпеки». І якщо країни демократичного табору дійсно прагнуть стабільності, вони повинні інвестувати у нашу безпеку вже сьогодні.

Отже, пропозиція США щодо критичних матеріалів — це не просто економічна угода, а випробування для української стратегічної позиції. Ми повинні не боятися вступати в переговори, але робити це з позиції партнерської сили.

Україна має унікальний шанс запропонувати світові не лише ресурси, а й інноваційний адаптивний підхід до економіки, безпеки та міжнародного співробітництва. І якщо ми збережемо цю позицію, наступні десятиліття можуть стати часом, коли світ говоритиме не про Україну як про територію війни, а як про країну, яка показала світу, як будувати майбутнє, навіть на уламках старого порядку.

Посилання на статтю - https://biz.nv.ua/ukr/experts/korisni-kopalini-v-ukrajini-yak-varto-stavitis-do-propoziciji-ssha-ta-shcho-vazhlivo-vrahuvati-50492368.html?code=59bb15f7-f4ec-459b-8087-a86173945151

Ссылка на статью - https://biz.nv.ua/experts/poleznye-iskopaemye-v-ukraine-kak-stoit-otnositsya-k-predlozheniyu-ssha-i-chto-vazhno-uchest-50492368.html