Квантовий стрибок чи імітація? Як змінити логіку воєнного врядування

Зміна персонального складу Кабінету міністрів перетворилася на класичний постмодерний спектакль. Але проблема навіть не в цьому.

Головний виклик для країни полягає не в тому, які саме прізвища вчергове з’являються на табличках міністерських кабінетів, а у повній ментальній та інституційній невідповідності наявної моделі державного управління реаліям воєнної економіки і глобальним викликам.

Намагання розв’язати системну кризу простою заміною облич без зміни самої архітектури управління лише відтворить колишні вади: неефективність, депрофесіоналізацію, бюрократизацію та хронічний брак важелів для формування реальних політик.

Війна не є приводом для консервації старої системи — навпаки, вона робить реформи ультратерміновими. Держава, яка мобілізує на потреби оборони понад половину свого бюджету, не має права на розкіш повільного, ручного та надмірно централізованого врядування. Чим вища продуктивність — тим сильніші позиції України у війні.

Сучасна українська держава має пройти крізь болісну ментальну трансформацію: стати сильнішою та безкомпроміснішою там, де йдеться про національну безпеку й оборону, і стати значно меншою, непомітнішою там, де йдеться про регулювання економічного життя. Безпека і свобода в концепції сучасної України не повинні протиставлятися чи конкурувати — вони мають взаємно капіталізувати одна одну.

Важливе завдання оновленого Кабінету міністрів — не адмініструвати бідність і не писати декларативні програми, а запустити нову модель, здатну працювати в умовах довгої війни, забезпечити стрімке зростання продуктивності праці та створити інституційне середовище для технологічного прориву.

Проблема полягає у відсутності управлінської моделі, здатної перетворити хаотичний список зобовʼязань на скоординовану, працюючу систему. Щоб вийти з цієї пастки, новому Уряду потрібен перехід на принципово іншу аналітичну рамку — систему «трьох швидкостей».

Три швидкості, які врятують систему

Найпростіше — написати чесну програму на 50 пунктів, де «все важливо». Але за умов обмеженості людського, часового і фінансового ресурсу це шлях в «не зробити нічого».

Але хибним є і протилежний підхід: концентруватися виключно на поточному тактичному виживанні, повністю нехтуючи стратегічним плануванням. Наслідки такого короткозорого мислення ми бачимо неозброєним оком: останні 15 років Україна залишається в пастці низького зростання, низької економічної складності та незростаючих накопичених прямих іноземних інвестицій.

Щоб розірвати це зачароване коло, мислення та відповідальність нових міністрів мають розшаровуватися за трьома часовими горизонтами — за принципом «трьох швидкостей».

1. Стійкість: Як виграти цю зиму і забезпечити фронт?
2. Інституційна спроможність: Як зробити державу ефективною?
3. Суб'єктність: Як зробити Україну багатою і сильною через 10 років?

Усі ці пріоритети мають спиратися на три непорушні засади:

1. безумовний пріоритет оборони
2. максимальна економічна свобода всюди, де вона не загрожує безпеці
3. інституційна спроможність держави, що гарантує єдині правила гри.

Розберемо кожен із цих горизонтів на рівні конкретних рішень.

Горизонт 1: Стійкість

Енергетичний прагматизм до зими 2026/27. Проблема наявного енергозахисту — не в дефіциті фінансування, а у викривленій логіці програм. Минулого сезону уряд витратив понад 80 млрд грн, охопивши субсидіями й допомогою близько 58% населення, проте менше ніж чверть цих коштів трансформувалися в довгострокові активи.

Децентралізація енергетики помилково «дійшла до квартири»: масове хаотичне встановлення побутових інверторів обійшлося державі (в абсолютному вимірі) втричі дорожче за системні інженерні рішення. Цю логіку необхідно негайно перевернути. Децентралізація має зупинитися на рівні мікрорайону або трансформаторної підстанції.

Розподіленій генерації потрібна чітка керована архітектура. Частину неефективних популістських витрат (як-от «зимова тисяча» чи дотування індивідуальних акумуляторів) слід жорстко перевести в інвестиційні інструменти та довгострокові активи.

Фіскальна передбачуваність. Дефіцит бюджету залишається нашим головним екзистенційним обмеженням. Завдання нового Кабміну — забезпечити стабільну, передбачувану лінію взаємодії з МВФ та синхронізувати фінансові плани з міжнародними партнерами на 2026/27 роки.

ОПК як технологічний локомотив. Український оборонно-промисловий комплекс має вийти на рівень повноцінного експортного продукту (експорт безпеки як сервісу). В країні має працювати мережа створення високої доданої цінності з глибокою локалізацію виробництва компонентів. ОПК має ставати драйвером високотехнологічної модернізації всієї національної економіки.

Економічне бронювання із ефективною логікою мобілізації і ротації людського капіталу. Жодна стратегія перемоги не спрацює без збереження найціннішого ресурсу — людей. Наразі кожен десятий працівник українського бізнесу перебуває в лавах Сил оборони, тоді як бронювання для критично важливих фахівців спромоглися отримати лише 6% підприємств.

Наявна модель не забезпечує балансу між оборонним та економічним потенціалом. Потрібні чіткі, прозорі критерії для всіх галузей та онлайн-подача без бюрократії. Рішення вже на столі — це розроблена нами система бронювання критичного персоналу (економічне бронювання), яка має бути впроваджена першочергово.

Горизонт 2: Інституційні основи

Реформа Кабміну та AI-first Government. Міністерства мають перетворитися з органів ручного управління держмайном на компактні центри формування довгострокових політик. Необхідно терміново запустити Центр Уряду, Економічний штаб та Координаційний центр розвитку людського капіталу.

Одночасно слід інтегрувати штучний інтелект в автоматизацію адміністративних процесів, аналіз big data та підготовку державних рішень. Суспільний запит на це сформований: останні корупційні скандали не стільки підірвали загальну довіру, скільки посилили вимогу громадян будувати жорсткі, прозорі демократичні інститути.

У правоохоронній сфері ключовим є повне перезавантаження ДБР, ДМС, ДПС, а також завершення модернізації БЕБ (на рейки аналітичної, ризик-орієнтованої роботи з медіацією). Сьогодні бізнес оцінює роботу фіскально-силового блоку вкрай низько, а тиск силовиків досі відчуває кожне десяте підприємство. Довіра заробляється лише передбачуваністю.

Детінізація через стимули, а не податковий терор. Виводити економіку з тіні потрібно інструментами поведінкової архітектури, а не підвищенням ставок чи тиском. Податкова реформа має включати запровадження ПнВК (податку на виведений капітал), зниження ставок на персональні доходи, збільшення акцизів та ставок на пасивні активи.

Що відбувається, коли держава обирає шлях примусу, яскраво ілюструють опитування Advanter Group: у разі примусової реєстрації ФОП платниками ПДВ, 20% підприємців просто скоротять свій оборот, щоб залишитися нижче встановленого порогу, а ще 13% — частково підуть у тінь. Силова детінізація заганяє економіку в підпілля; детінізація через стимули — розширює базу оподаткування.

Інклюзивність управління та євроінтеграційний форсайт. Уряду необхідно інституціоналізувати постійний діалог не з окремими наближеними бізнесменами чи think-tanks, а з репрезентативними об'єднаннями: Коаліцією бізнес-спільнот за модернізацію України (що об'єднує понад 100 асоціацій) та Альянсом аналітичних центрів (15 провідних аналітичних центрів).

"Без технологічного стрибка продуктивності країна приречена на хронічну бідність"

Одночасно графік вступу до ЄС має стати жорстким зовнішнім дисциплінуючим інструментом для внутрішніх реформ. Україна має позиціонуватися як унікальний майданчик для європейського експерименту з дерегуляції та цифровізації, залучивши до переговорів сотні фахівців із горизонтальними зв’язками за успішною польською моделлю.

Горизонт 3: Суб'єктність

Революція продуктивності праці. Ми маємо назавжди відмовитися від застарілого, архаїчного підходу до планування без урахування радикальної зміни технологій. Національна економічна стратегія повинна базуватися на тотальній регуляторній гільйотині та зростанні продуктивності праці.

Наразі ми рухаємося у зворотному напрямку: за низького індексу UBI (34.8) лише 8% компаній розглядають можливість розширення бізнесу. Зростання операційних витрат (у середньому +19% за півроку) катастрофічно стискає маржинальність — 62% підприємств зафіксували суттєве падіння прибутковості. Без технологічного стрибка продуктивності країна приречена на хронічну бідність.

Демографічна стабілізація та де-ризикінг капіталу. Демографія — це криза, яку потрібно долати вже сьогодні, не чекаючи завершення бойових дій. 34% підприємців називають повернення мігрантів серед топ-факторів для покращення бізнес-клімату. Отже, продумана політика повернення громадян, якісна модернізація шкіл та запуск превентивної медицини — це першочергові інструменти економічної політики.

Щоб залучити приватний капітал та ПІІ, держава має змінити роль: відійти від амплуа безпосереднього інвестора і стати архітектором ринку. Це передбачає повноцінний запуск war-risk страхування, виконання умов інструменту Ukraine Facility, розвиток державно-приватного партнерства та пенсійну реформу як драйвер фондового ринку.

Масштаб фінансового голоду очевидний: 29% підприємств взагалі не готові брати кредити за жодної ставки, а більшість погоджується виключно на пільгові програми до 10% річних — ринкової вартості грошей воєнна економіка просто не витримує. Рішенням мають стати державні гарантії (особливо для прифронтових територій) та спрощений автоматизований скоринг для мікрокредитів до 4 млн грн.

Нова індустріалізація та експортна експансія. Україна зобов’язана здійснити жорсткий перехід від сировинної моделі економіки та конкуренції дешевою робочою силою до створення власних інженерних рішень, промислових продуктів та інтелектуальної власності. Потрібно впровадити дієві інструменти фінансування прикладних R&D, а державні закупівлі та кошти відбудови використовувати як прямий важіль для стимулювання внутрішнього попиту на українські технології.

Базовий фундамент, закладений Дія.City та Defense.City, має масштабуватися на всю економіку. Ключовим KPI нового Уряду має стати не просто номінальний обсяг залучених інвестицій, а капітальні інвестиції до ВВП.

Час для інституційної сміливості

Головний виклик для оновленого Кабінету міністрів полягає в тому, чи вистачить уряду та вищому політичному керівництву країни сміливості здійснити ментальний перехід від стратегії банального виживання до стратегії економічного прориву.

Полагодити стару бюрократичну машину, якось перезимувати та сяк-так збалансувати бюджет — цього критично, катастрофічно замало. Єдиний спосіб для України не прогавити власну Перемогу — це вибудувати жорстку глобальну суб'єктність.

Економічна свобода, сильні, прозорі інституції, висока продуктивність праці та технологічна модернізація створюють той єдиний матеріальний ресурс, який дозволить нам довгостроково фінансувати оборону, утримувати людський капітал та гарантувати національну безпеку. У цій прагматичній логіці безпека і свобода більше не мають права конкурувати — вони зобов’язані взаємно капіталізувати та посилювати одна одну.

Посилання на статтю - https://biz.nv.ua/ukr/experts/noviy-kabmin-andriy-dligach-poyasnyuye-chomu-zmina-uryadu-ne-rozv-yazuye-krizu-upravlinnya-v-ukrajini-50630134.html