Децентралізація, базовий дохід і лайки замість грошей. Костантин Євтушенко і Андрій Длігач дискутують про економіку майбутнього.
Ми користуємося трендами 10-річної давнини
Андрій Длігач, доктор економічних наук, доцент КНУ імені Т. Шевченка, голова Advanter Group, стратег, футуролог, професор бізнес-школи KSE, співзасновник бізнес-спільноти Board, засновник інтернет-холдингу iVentures.
Костянтин Євтушенко, керівний партнер UNIT.City, власник інвестиційної групи Merit Investment Group.
Костянтин Євтушенко: Друзі, Андрія я знаю вже 10 років. Я дуже щасливий говорити з ним про майбутнє. Світ змінюється, він динамічний. З одного боку — розриває різноманіття технологій, ідей, бачення. З іншого боку, ми бачимо посередню реалізацію та імплементацію — на впровадження інновацій йдуть роки. Це викликає дисонанс. Наскільки все ж таки технології мають значення з точки зору прогресу окремих країн?
Андрій Длігач: По-перше, майбутнє розподілене нерівномірно. Для мене час — це вимір, кротові нори. Час то прискорюється, то уповільнюється для людського сприйняття. Узяти доставку їжі — тренд 2010 року. Але з часом українські ресторани розуміють, що іншого життя немає. Тут злітає Glovo. Коронакриза, віддалена робота — Zoom. Екологічні проблеми — злітає капіталізація Tesla.
З іншого боку — це нерівномірність географічних і сенсових територій. Сенсової в тому розумінні, що є сфери, де все змінюється дуже швидко, а є, де повільно. Криптовалюти, фінанси — швидко. Житло — вже 20 років ми говоримо про coliving (спільне проживання, — англ.), житло-конструктор, смартквартири. Візьмемо нову енергетику. За відкриття графену вчені отримали Нобелівську премію ще 10 років тому. Але лише зараз ми підійшли до надпровідності за кімнатною температурою.
Майбутнє не настає одночасно. Воно поступово проникає в наше життя. Чи може ці процеси прискорити держава? Більш ніж.
2018 року професор економіки школи бізнесу Нью-Йоркського університету Пол Ромер отримав Нобелівську премію. Він довів, що прориви у сучасному світі — це вже не індустріалізація, а дифузія інновацій. Це держава, яка взяла на себе спонсорування, адміністрування та впровадження інновацій. Тоді країна злітає.
Ми зараз сидимо в UNIT.City, осередку інноваційної культури. Так ось, держава має створювати такі простори, кредитувати під 0%, сприяти підключенню електрики до промзон. І все це має відбуватися у регіонах. Саме тоді у державі з’являться інноваційні процеси. Коли держава фінансує будівництво доріг, тобто стару інфраструктуру, вона стримує інноваційний розвиток.
«Людський корм» — гіперперсоніфікація продуктів споживання
Костянтин Євтушенко: Мені подобається твоє бачення. Колись ти сказав: сучасне майбутнє — це не продовження минулого. Що таке сучасне майбутнє для тебе?
Андрій Длігач: Є різні види майбутнього. Є продовжене минуле — світ, де суттєво нічого не змінюється. Речі стають більшими, кращими, швидшими. Наприклад, швидший процесор у комп’ютері, більше пікселів на фото. Майбутнє — це коли змінюються якісь принципи, цінності, бізнес-моделі, відносини, базові параметри, рента, що важливо в економічних моделях. Тобто є інакше майбутнє, яке ми поки що не спроможні описати. Воно лежить за точкою сингулярності. Там діє інша філософія.
Тепер про тренди майбутнього. Один із них, про який ми говоримо давно, — гіперперсоналізація. Не може бути масового товару (гупає по столу рукою). Тобі не підходить цей стіл, бо ти надто високий для нього. Тобі потрібен стіл, який буде налаштовуватися під тебе, — 4D-технології. Поки що ми маємо лише 3D-моделі в масовій персоніфікації. Персоніфікована продукція вже виготовляється в Китаї. В Україні, наприклад, компанія «Єва» виробляє персоніфіковану косметику.
Костянтин Євтушенко: Окей, візьмемо США — країну з майже 400-мільйонним населенням. Ти уявляєш, як можна робити персоніфіковані продукти для такої кількості людей?
Андрій Длігач: Звичайно. Я не уявляю іншого світу. Може бути умовна персоналізація як перехідний період. Це, наприклад, коли ти йдеш за пивом не в супермаркет, а до спеціалізованого пивного магазинчика. Там є дванадцять кранів, і кілька з них постійно змінюються. Це персоналізація — виробник підлаштовується під смаки споживача, а ми обираємо з того, що є. Гіперперсоналізація — це коли людина може сама впливати на якість продукту вже зараз. Colored food (різнокольорова їжа, — англ.) або манго зі смаком курки.
Костянтин Євтушенко: Як цей продукт персоналізувати для стількох людей?
Андрій Длігач: Саме над цим ми зараз і працюємо. З одного боку, світ буде йти шляхом «людського корму» — стандартизованої поживної їжі. 3–4 млрд людей будуть згодом харчуватися у такий спосіб — це населення Африки, Індії, інші країни. Уже зараз великі бельгійські концерни виробляють основу протеїну. Поєднуючи її з рослинними жирами, ми отримуємо місцеве молоко.
До цього «людського корму» можна додати деякі елементи впливу. Наприклад, цей пакетик із їжею лише для Костянтина. Він підлаштовується під твої дієтичні чи смакові потреби.
Костянтин Євтушенко: Але є і приклад Tesla. Вони розробили стандартний продукт — машину в кількох кольорах із двома видами салону. Мені здається, ніхто не хоче йти в таку кастомізацію. Наскільки швидко теоретично гіперперсоналізація може бути впроваджена?
Андрій Длігач: Я вважаю цю технологію застарілою. Якщо відомо, як це робити, — це нецікаво. Наступна технологія — це як зробити людину ситою без традиційного перорального способу споживання їжі. Сучасні ресторани — це не про їжу, це розвага, забава. Але ти ж можеш отримати позитивну емоцію в інший спосіб?
Віртуальний секс із фізичними відчуттями та клонування людини
Костянтин Євтушенко: Ми щойно з Кремнієвої долини. Там зараз іде війна між фаундерами та менеджерами за те, щоби хоча би два дні на тиждень люди приходили в офіс. П’ять мільйонів людей не повернулися на свої робочі місця після карантину. Ти бачиш тренд на те, що всі люди будуть згодом сидіти вдома? Для деяких буде базовий дохід, створять метавсесвіт, де вони будуть тусити. Виходить, цим ми перетворимо людину на соціальну тварину.
Андрій Длігач: Людина — стадна тварина, їй потрібна комунікація. Офлайн поки що краще для спільної роботи, генерації ідей та сексу лише тому, що ми звикли до цієї моделі. Я впевнений, що мине якийсь час, і в метасвітових іграх ми будемо відчувати ту саму емоцію, як у реальному світі. Ось ти пробував Teslasuit ?
Костянтин Євтушенко: Ні, але я пробував аналоги.
Андрій Длігач: Тепер уяви, що це все вдосконалюється, і згодом ти зможеш займатися сексом на відстані. І так потроху всі ті обіймашки, до яких ми звикли, вийдуть з офлайну. Але є одна штука, яку ми ще не вирішили, — це проблема свідомості. Ми не знаємо, як людина надихається. Штучний інтелект (ШІ) не може взяти владу над людьми. Взяти владу — це людське. Ми маємо страхи, через них діємо. Через страхи у нас є потреби, мотиви, цінності, цілі, дії.
Цього всього немає у ШІ. Йому можна вживити якісь страхи. Тоді він почне за алгоритмом годинами навчатися і воювати, але так йому не треба. Це треба нам. Коли ми знайдемо відповідь, як функціонує мозок, ми зможемо повністю оцифрувати людину.
Людина — це вісім зетабайт інформації. Це не так вже й багато. Квантове обчислення і квантова телепортація вже працюють — можна зробити копію будь-якої людини де завгодно. Утім, вона не стає її точною копією, бо вона не надихатиметься.
Костянтин Євтушенко: Це ти переказуєш фантастику чи це вже відбувається в реальному житті?
Андрій Длігач: Квантова телепортація є. З 2018 року йдуть успішні експерименти. Але поки ми будемо пересувати металевий предмет, мине ще певний час. Так само з квантовим обчисленням. Для цього нам треба ще років 10. Можливо, час сплюснеться, і це буде доступним уже за два-три роки.
Гейміфікація та базовий дохід — це перший аспект майбутнього. Але ми не встигнемо скористатися базовим доходом. Замість нього будуть базові блага. Тобто люди будуть отримувати не якусь кількість грошей, на які вони будуть щось купувати, а базові речі. Нова економічна модель передбачає демонетизацію — відхід від грошей.
Що таке базові блага? Уже зараз ви можете зайти в будь-який ресторан і безкоштовно випити воду чи отримати цукор. А далі запитання: а чому не тістечко? Чому не шматок курятини?
Багатство буде вимірюватися не в грошах
Костянтин Євтушенко: Хто перейде у цей віртуальний світ майбутнього?
Андрій Длігач: Ситі і багаті. Також ті, хто не має натхнення щось змінювати, люди, яким однаково, які віддають перевагу комфорту. Вони мігруватимуть у три сенси. Перший — це базові блага. Я не хочу битися за шматок їжі чи за одяг. Мені це має бути забезпечено. Друге — базовий контент. Я не хочу надто багато телевізійних каналів, дайте мені щось, що мене буде надихати. Третє — я не хочу бути активним учасником цього процесу. Мені має бути тепло, комфортно, безпечно. Де це станеться, у фізичному просторі чи віртуальному, — байдуже. На жаль, цей тренд зараз притаманний більшості людей.
Костянтин Євтушенко: Чи цей світ буде багатшим?
Андрій Длігач: Це для мене велике запитання. Поняття «багатий» як щось, що вимірюється грошима, зникне орієнтовно 2030–2035 року.
Костянтин Євтушенко: Ти хочеш сказати, що гроші не будуть ресурсом?
Андрій Длігач: Це навіть зараз уже не ресурс. Ти можеш бути багатим у кількості біткоїнів. Так само ми можемо бути багатими на лайки, на картини, які намалювали, або на книжки, які прочитали. Хтось думає, що біткоїн можна перерахувати у долар і тим самим вирахувати своє багатство. Уявімо, що завтра біткоїнів не стане — всі втратили свої гаманці. Хто буде багатим тоді?
Костянтин Євтушенко: Чи настала вже ця нова економіка?
Андрій Длігач: Ми перебуваємо десь посередині. Немає сталого майбутнього — його формуємо ми. Фазовий перехід почався 2015–2016 року. Він триватиме приблизно десять років. Що буде далі? Моє переконання — ми будемо мати іншу ренту, пов’язану не з ресурсами, не з наявністю у тебе одного метру державного кордону чи свердловини. Це буде можливість створювати враження, якусь цікавість до себе.
Новий світ буде дуже гуманізованим — людина буде найвищою цінністю. Цінним буде все, що стосуватиметься біохакінгу, медичних даних, предиктивної медицини. Це можна робити вже зараз — математика дає змогу. Зараз можна на 3D-принтері надрукувати кістки, нейрони головного мозку, не кажучи вже про печінку. Наприклад, цим займається український стартап Adam, який, до речі, починав у UNIT.City. Зібрати повноцінний організм, окрім мізків, можна буде за 15–20 років.
Костянтин Євтушенко: Як, по-твоєму, українцям краще входити у tech?
Андрій Длігач: Перше — має бути освіта. На оперативному рівні, на рівні спільнот, на рівні галузей. Ми маємо володіти економічною і фінансовою грамотністю. Навчання має бути предметним. У майбутньому не буде університету, що вручить тобі диплом бакалавра. Інститут стане кадровим, інтелектуальним, продюсерським центром для студента у його майбутній кар’єрі. Ми маємо постійно підтримувати рівень знань через менторство, курси.
Другий аспект — ми створюємо простір гнучкої співдії, де всі об’єднуються, народжують ідеї, запускають стартапи.
Третє — це щось намацувальне, що стане частиною інновації. Це може бути щось у форматі бізнес-моделі, нового матеріалу. Також має бути машинка, яка це все продукує, — люди, лабораторії, технології, наукові статті.
Четверте — майбутнє не про Україну, а про глобальний відкритий світ. Не буде ніякої України у 2040 році. Є воля, є українство, є цінності, є територія. Але немає держави як домінанта.
Костянтин Євтушенко: І останнє запитання: як ти вважаєш, що тоді станеться з містами та транспортом?
Андрій Длігач: Транспорт стане персоніфікованим, автоматичним. Навіщо їхати у забитому автобусі, коли є самокат? Він більш зручний, безпечний і мікромобільний. Автомобілі залишаться, але будуть керовані штучним інтелектом чи алгоритмом в усій країні. Затори залишаться в минулому. У великому місті можна буде за 15 хвилин дістатися будь-якої точки.
Костянтин Євтушенко: У мене зараз стався інтелектуальний оргазм. Дякую тобі, це була неймовірна розмова.