Чи усвідомлює держава весь ризик подальшої тінізації ринку праці та її наслідки для української економіки?

Дефіцит кадрів уже є найбільшою проблемою для вітчизняного бізнесу — заповнення вакансій суттєво ускладнилося. Але ще нагальнішою проблемою стає переміщення ринку праці у «тінь». Причому одразу з кількох причин.

Що ми бачимо по дослідженнях бізнесу?

Станом на зараз у середньому по підприємствах (дослідження Advanter Group, червень 2024 року) ми маємо 26% вакантних позицій. Терміни заповнення вакансій розтягнулися суттєво. При цьому ускладнилося передусім заповнення вакансій лінійного, робочого, персоналу.

Із цією проблемою вже критично зіштовхнулося 50% компаній. Щодо офісного персоналу, то цей показник становить 26%. Там заміщення відбувається дещо легше, наприклад за рахунок жінок і людей старшого віку.

Однак і для лінійного персоналу запущені проєкти перенавчання жінок, адаптації ветеранів, внутрішньої міграції тощо. Наприклад, на водіїв фур уже зараз перенавчають жінок, хоча ця практика наразі поодинока.

Крім того, Work.ua та Robota.ua нещодавно на Конгресі ветеранських і бізнес-об'єднань оприлюднили цифри, з яких випливає, що кількість вакансій уже відновилася до рівня початку 2022 року. І вона зростає.

Проте раніше в середньому на одну вакансію було набагато більше пропозицій (резюме), і вакансії заповнювалися в середньому за два тижні. Зараз 0,5 ефективного резюме на одну вакансію, а терміни заповнення вакансій розтягнулися на місяці і навіть до пів року.

Кількість же активних дій кандидата на одну вакансію впала з 6,9 на початку 2022 року до 1,9 на поточний момент (дані Robota.ua).

Що нас чекає далі?

Абсолютно очевидно, що далі відбудеться тінізація сфери праці. Ось приклад із будівельної галузі, який найбільше вражає. Дві хвилі вимивання робітників безпосередньо з будівельних майданчиків через мобілізаційні заходи призвели до того, що тепер будівельні компанії офіційно просто не працевлаштовують людей, працюють по ночах або взагалі вимушено зупинили роботу.

Наприклад, зварювальники — тепер це ФОПи чи взагалі тіньовий сектор. Тобто фактично будівельна галузь страждає не тільки від відсутності коштів чи попиту, а й від фактичної відсутності можливості будувати.

Так, звісно, це не є виключно наслідком мобілізації як такої, бо сама по собі мобілізація 200 тисяч чоловіків на рік (що ми бачимо зараз у середній заявці від держави) — це менш як 5% від мобілізаційного потенціалу. І це не є критичною цифрою для збереження бізнес-активності.

Однак саме хаотична мобілізація і страхи, пов'язані з нею, призвели до того, що чоловіки не працевлаштовуються, ховаються, знаходять способи виїхати, а бізнес потерпає від нестачі людського капіталу.

Звісно, певний бізнес може перейти до трудових контрактів і працевлаштовувати людей, які перебувають за межами України. На днях на зібранні з HR-директорами мені розповіли дуже цікавий кейс: банк працевлаштовує працівників за кордоном, відсилаючи їм з України ноутбуки. Я пожартував, що завдяки цьому Україна принаймні стає експортером ноутбуків. Але чи це насправді привід для жартів?

Чи на користь Україні така ситуація?

Ні, звичайно. Тінізація праці — це якраз те, що гальмує розвиток економіки. В Україні на сьогодні 35% зарплат перебувають у «тіні» (дослідження та моделювання Advanter Group і офісу шеф-економіста Коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України).

Саме тому нам необхідно так модернізувати податкову систему і так проводити мобілізацію, щоб ми детінізували економіку, принаймні в частині зарплат.

І це буде справжній WIN-WIN. Люди перестануть боятися мобілізації. Ми знайдемо кошти на вмотивований рекрутинг. Ми залишимо гроші бізнесу (ми зробили моделювання і з'ясували, що бізнес донатить близько 200 млрд грн — і середній, і малий, і великий).

Якщо перерозподілити ці гроші, тобто забрати ці гроші в бізнесу через збільшення податків, то ефективність їхнього використання суттєво зменшиться. Бо зараз ці 200 млрд надходять безпосередньо до війська у вигляді закупленої амуніції чи зброї. А якщо вони підуть через державну бюрократичну машину, то зважаючи на ефективність державних закупівель і корупційні схеми, яка кількість цих грошей дійде зрештою до армії? Добре, якщо половина.

Тому чи варто шляхом економічно необґрунтованого збільшення ставок ключових податків знищувати бізнес, при цьому паралельно чинячи негативний вплив на нашу обороноздатність? Натомість ми можемо отримати більш як 160 млрд грн додаткових надходжень через детінізацію зарплат. І вже на ці гроші можна провести вмотивовану мобілізацію через рекрутинг.

І ще кілька цифр для розуміння на простих фактах. Президент нещодавно казав про 14 бригад, які набрані і не мають зброї. Ці бригади — це все люди, які вже прибрані з економіки. Тобто вони вже не сплачують податків, вони не формують ВВП, але всі вони вже споживають державний ресурс і прямо впливають на необхідність збільшити видатки держави.

Наскільки ефективно ми використовуємо ключовий для держави ресурс — людський капітал — для обороноздатності, для економіки? Можливо, нам варто замислитися над тим, кого ми можемо озброїти?

Подумати, наскільки ефективно ми вже використовуємо ті 1,2 мільйона (чи скільки їх насправді, адже є різні підрахунки) представників правоохоронних структур і СОУ, наявних і підготовлених, яких ми утримуємо коштом державного бюджету.

Кожен із нас має друзів, знайомих командирів у війську. Багато хто каже, що коли приїздять у центри комплектування, то до своєї бригади вибирають лише кожного п'ятого. З одного боку, кажуть військові командири, ми скаржимося на нестачу кадрів — на те, що батальйони укомплектовані на 30–40%. А з іншого — маємо неефективність використання вже наявного людського капіталу в Силах оборони.

Чому так? Через низьку кваліфікацію і рівень підготовки, через низьку вмотивованість та інші обставини. Тому, можливо, варто задуматися над радикальним переосмисленням системи мобілізації та управління людським капіталом Сил оборони України.

Нам також варто усвідомити, що справедливість — це суспільне благо, а не «в інших має бути не краще, ніж у мене». А що таке суспільне благо для України? Це обороноздатність. А наша обороноздатність базується насамперед на формуванні технологічної переваги українського війська та на його управлінській перевазі. Але аж ніяк не на кількості людського ресурсу.

Бо мобілізаційний потенціал Росії — 25 мільйонів, він уп’ятеро вищий, ніж в Україні.

Ми точно не можемо воювати кількістю людей. Нам потрібно переосмислити, як ми будуємо нашу військову стратегію. А під це нам потрібна сильна економіка — бізнес, який інвестує в ВПК, бізнес, який донатить, бізнес, який має інженерів, що спроможні розвивати зараз технології РЕБів чи безпілотних систем.

Нам під усе це потрібна працююча економіка, здатна генерувати податки й інвестиції, необхідні для технологізації армії.

Депопуляція і деградація — інерційний сценарій

Майбутня біда України ще й у тому, що ані сподівання на зростання народжуваності, ані активне перенавчання жінок не розв’яжуть проблеми нестачі людського капіталу для економіки в найближчі десятиріччя.

Нам доведеться шукати рішення в двох напрямах.

Перший — це продовження активного довголіття. Зараз ми маємо від'ємну динаміку за очікуваною тривалістю життя чоловіків, вона падає суттєво. Зрозуміло, що це пов'язано з війною. Але не тільки, бо проблема передчасної смертності існує вже давно. Ми маємо продовжити активне довголіття до 75 років щонайменше, аби наступні десять років мати перспективу економічного зростання.

Друга альтернатива — це імпорт трудових ресурсів. До великої війни ми оцінювали потребу в додатковому людському ресурсі в 4,5 мільйона осіб у період до 2030 року задля зростання ВВП у 2,5 разу, — і це з урахуванням інноваційного підходу і цифровізації традиційних галузей.

Нову оцінку ми зможемо зробити вже після переоцінки перспектив і актуалізації національної економічної стратегії. Але навряд чи цей показник буде меншим. Зараз, незважаючи на війну, вже є приклади того, що ми можемо залучати працівників з Африки, Пакистану, інших країн і регіонів. 170 тис. грн вартує «імпорт» одного африканця в Україну для подальшого працевлаштування. По різних країнах показник, порахований із кількома компаніями, перебуває в діапазоні від 110 до 200 тис. грн.

Звичайно, є необхідність на тактичному і стратегічному державному і бізнес-рівні активніше адаптувати ветеранів. Процес уже йде, і станом на зараз підприємства вказують на дефіцит ветеранів.

Work.ua, наприклад, зазначає наявність 11 тис. вакансій для ветеранів і 2000+ компаній, які пройшли чекліст на готовність наймати ветеранів. Бізнес заявляє про готовність залучати ветеранів — брати їх на роботу у Харкові, Запоріжжі, Києві, Львові. І за них уже йде конкуренція — це позитивно.

Нестача людського капіталу вже призводить до передчасного зростання зарплат. Економічний наслідок цього насправді не райдужний, — це посилює інфляцію, втрату конкурентоспроможності.

Варто звернути увагу на те, що Україна втратила ключові довоєнні конкурентні переваги — дешеву доступну робочу силу, географічне положення, дешеву електроенергію тощо.

Наш шлях у майбутнє — це економічні свободи, це експорт безпеки, це адаптивність. І розкриття людського потенціалу — через створення можливостей, інновації, свободи, захист прав, сервісність і людиноцентричність держави.

Посилання на статтю - https://zn.ua/ukr/macroeconomics/chi-usvidomljuje-derzhava-ves-rizik-podalshoji-tinizatsiji-rinku-pratsi-ta-jiji-naslidki-dlja-ukrajinskoji-ekonomiki.html

Ссылка на статью - https://zn.ua/macroeconomics/ponimaet-li-hosudarstvo-ves-risk-dalnejshej-tenizatsii-rynka-truda-i-ee-posledstvija-dlja-ukrainskoj-ekonomiki.html