Бізнесу потрібно навчитися працювати з президентом, а президенту — з бізнесом

Треба нарешті визнати, що, на жаль, у країні немає іншого полісімейкера, ніж президент і його офіс.

Ми — громадські організації, Коаліція бізнес-спільнот, аналітичний центри — вже перепробували різні круглі столи. Ми навіть були залучені та координували роботу по Національній економічній стратегії - ще до широкомасштабної агресії - де замовником був прем'єр-міністр. Ми зустрічались з прем'єр-міністром і мали конструктивний діалог на рівні міністерств. І навіть спільно розроблені численні стратегічні документи. Але все це йде в минуле, і реальних змін не відбувається.

Чому? Тому що ці стратегії не стають дороговказом для змін. Вони не впроваджуються — бо не є важливими і пріоритетними для тих, хто реально, а не за формальними посадами, управляє державою. Тому що реальне творення «політик» іде на Банковій, а не на Грушевського. Як не дивно це звучить.

Саме тому, якщо ми хочемо справжньої модернізації, то маємо привести у відповідність реальну систему влади і формальну (відображену у Конституції). Або ми будуємо справжню парламентсько-президентську республіку — не на папері, а реальну діючу. Або легітимізуємо президентську (що, звичайно, не бажано).

У фактичній структурі державі — «Банковій» — є дві ключові особи: голова офісу президента і президент — у якій послідовності, я не знаю. І, боюся, знають лише вони. Тим не менше, якщо ми хочемо, щоб реформи дійсно відбулися, нам потрібно вибудовувати співдію з ними як із фактичними керуючими.

Саме так ми говоримо в системно-рефлексивному управлінні: не формальний власник (народ, КМУ, ВР) визначає візію і управляє розвитком, а той, хто має фактичний вплив, той, хто може навʼязати іншим своє рішення. У бізнесі часто комерційний директор має владу більше за генерального. Або категорійний директор заробляє більше за власника. Так сталося і в державі.

А значить, нам потрібно зробити так, щоб президент зрозумів, чому ми виступаємо проти «татаровського» законопроєкту по БЕБ, чому ми разом із нашими міжнародними партнерами зносимо той законопроєкт і змушуємо Верховну Раду ухвалити інший. Чому ми змушуємо Верховну Раду ухвалити перезавантаження митниці. Що все це не «боротьба з ОП», як, здається, подають президенту. А прагнення запровадити реальні зміни на користь країни.

Треба донести до президента, що це все не проти нього. Бо особисто я переконаний, що та частина від 150-мільярдної корупції на митниці, яка зрештою доходить до політичної влади, — мізерна. Бо сама система зжирає більшу частину цієї корупції.

Хто зараз є економічними радниками президента? Колись це був Олег Устенко, наскільки я розумію, і Тимофій Милованов міг вплинути на економічну логіку офісу. А хто зараз радить президенту?

Поява тієї ж самої ідеї про 1 000 грн кожному — слідом за кеш-беком — вочевидь більше історія про тактичні, а не стратегічні комунікації і тим більше не про економіку. Такі «вправи» шкодять модернізації, підживлюють патерналізм і точно не сприяють дорослішанню суспільства.

Того самого суспільства, яке хейтить логіку бронювання критичного персоналу, заплющуючи очі на існуючу корупцію. Але і того самого суспільства, яке спроможне самостійно жити за правилами і сплачувати податки повністю, але державні інститути змушують до участі в тіньових схемах.

Такий український сюр можна розвʼязати за рахунок відкритості, лібералізації і створенні можливостей. Але ж замість цього — заборони і тиск державних інституцій на бізнес і громадських активістів.

Не підписаний президентом на початок листопада закон про підняття податків — це добра історія, але тут, думаю, позитивний вплив МВФ (чи це справді Президент читає нашу аналітику?).

А ось роздача по 1 000 грн (а це від 8 до 35 млрд грн витрат надзвичайно дефіцитного державного бюджету) «на Новий рік» — в умовах зростання потреб військового бюджету, недофінансованості справді ефективних економічних програм типу 5−7−9, можливої недоотримання 4 млрд євро в цьому році за програмою ЄС — логіку зрозуміти складно.

Але ж вочевидь є ті, хто радять такі рішення? Моя думка така. Оскільки так чи інакше центр творення політик не в Кабміні, а в ОП, то варто президенту мати групу економічних радників. Ми точно можемо її сформувати — був би запит.

Не знаю достеменно, що відбувається в Енергоатомі, але розумію, покладаючись на думку експертів, що десь там є потоки для чинної політичної команди. Але я точно знаю, що ключові реформи, які ми маємо провести в країні, не протирічать, ані політичному вибору, ані інтересам політичної команди, ані обороноздатності України. Вони протирічать лише інтересам корупціонерів.

Тому виникає просте питання — на чиєму боці знаходиться президент? Якщо на боці прогресу, обороноздатності та економічної стійкості країни, то потрібно терміново проводити спільну роботу — потрібно пріоритизувати 10 кроків, 10 ключових реформ.

А потім навалитися всім Кабміном, офісом президента, Верховною Радою, громадськими експертами, бізнесом на те, щоб не розтягувати реформу митниці, податкової, КПК, пенсійної системи, судів, трудового законодавства, регуляцій на роки, а зробити їх швидко, прозоро та максимально ефективно.

Давайте, наприклад, податкову службу просто ліквідуємо. Президент особисто виступав у парламенті й з трибуни казав, що він хоче бачити податкову без податківців. Так, це радикальне рішення, яке може бути прийняте виключно у політичній площині. Але це рух вперед, а не ті реформи ДПС і ДМС, які тягнуться роками, лише для того, щоб нічого не робити.

Зараз важливим питанням залишається те, до яких наслідків призведе підписання закону про підняття податків. Ми провели багато досліджень та моделювань з бізнесом, з яких добре видно, що буде відбуватися з ринком праці, що буде відбуватися зі зростанням (або падінням) економіки, з інвестиціями тощо.

Звичайно, майбутнє кероване — тобто ми всі на нього впливаємо. І, звісно, бізнес зробить усе для того, щоб не завалитися і не закритися. Тобто, бізнес буде діяти всупереч тому, що зараз 62% підприємців під час опитувань показує свою готовність поставити на паузу або повністю переглянути свої інвестиційні плани на 2025-й рік через «новації» влади.

Це логічна реакція на те, що держава заднім числом ухвалює рішення про збільшення податків — тобто рішення про погіршення умов для бізнесу. А ще держава не впроваджує бронювання критичного персоналу і може взагалі зруйнувати наявну систему бронювання критичного персоналу, що, як ми бачимо, вже відбувається.

За результатами нашого моделювання це означатиме приблизно -1% від українського ВВП наступного року. Далі ми в рамах моделювання бачимо, що таке збільшення податкового навантаження на фонд оплати праці призведе до того, що рівень тінізації зарплат збільшиться з 35% до 45%.

Пан Гетманцев може казати, що це лише підняття на 3,5%. Але він помиляється, бо це підняття на 3,5 відсоткові пункти і насправді це збільшення оподаткування на 10%, якщо дивитися в цілому на податкове навантаження на фонд оплати праці. І це суттєво.

Це ази поведінкової економіки, викладаючи яку в університеті, я інакше дивлюся на рішення держави. Отже, під час моделювання ми сідаємо з фінансовими директорами, з головними бухгалтерами компаній різних регіонів, індустрій та масштабів і дивимось, як буде діяти підприємство в певних обставинах. І саме завдяки тому, що у нас величезна вибірка таких підприємств, ми можемо змоделювати, які будуть рішення бізнесу у відповідь на зміни державою «правил гри».

Більше того ми бачимо, які рішення вже ухвалені на підприємствах із 1 жовтня, тому можемо передбачити, до чого може призвести згодом така державна політика. Звичайно, ми — Коаліція бізнес-спільнот за модернізацію України як представники 98 бізнес-асоціацій будемо переконувати бізнес, що потрібно все одно працювати «в білу», — тобто ми будемо діяти всупереч тому, що робить держава, і тим самим ми будемо, насправді, виправляти прогнози у позитивний бік для України.

Але виникає питання — чому держава постійно ухвалює рішення всупереч логічним і позитивним сценаріям? Наприклад, у випадку підняття податків базовий сценарій, обраний державою, виглядає наступним чином: втрати для державного бюджету близько 39 млрд гривень (це найгірший сценарій — якщо держава змушена буде піднімати зарплати держслужбовцям через підняття податків).

В цілому ж буде однозначно відбуватися зменшення податкових надходжень від бізнесу, порівняно з тими, що планово закладалися в державний бюджет. І, відповідно, будуть негативні наслідки — в тому числі і 0,4% додаткової інфляції. Такі економічні наслідки ми отримаємо згідно з поточним моделюванням, але це ж не кінець історії.

Завтра, наприклад, можуть бути ухвалені рішення про ще одне збільшення податків — наприклад, нам скажуть «ну ви ж хотіли збільшення ПДВ, так ми підвищимо тепер і ПДВ». Ніхто ж не буде згадувати про те, що ми казали так: «не можна підіймати військовий збір, а якщо ви хочете підіймати податки, то краще підніміть ПДВ».

З негативів, які ми побачимо ще, будуть дії наших західних інвесторів. Вони давно благають нас — дайте передбачуваність, зробіть так, щоб держава наперед говорила з нами, повідомляла про перспективні плани. Чому вона заздалегідь не говорила з банками, що буде збільшення оподаткування прибутку? Чому держава не попереджає про погіршення умов заздалегідь?

Скажіть мені, чому б не втілити рішення про податки не з 1 жовтня ретроспективно, а, наприклад, з 1 січня? Поговорити з міжнародними партнерами, показати їм те саме економічне обґрунтування, яке ми їм показали — і вони з нами погодилися. Чому це не показати на державному рівні, чому не залучати аналітичні центри для спільного обґрунтування, чому міжнародним партнерам не варто зараз змушувати Україну підвищувати податки.

Якщо держава прагне покривати частину дефіциту бюджету за рахунок запозичень — тим важливіше бути передбачуваними. Бо хто ж буде позичати гроші державі, якій не довіряє?

Зараз, за результатами досліджень Advanter Group, трійка проблем, які найбільше турбують бізнес, виглядає так: перша це, звісно, непередбачуваний розвиток подій через війну; друга — це непередбачувані дії самої держави, яка може в будь-який момент погіршити умови для бізнесу; третя — нестача кваліфікованого персоналу.

Усі три проблеми мають однакову важливість для бізнесу і держава має сконцентруватися саме на них. Так, ми не знаємо, коли завершиться війна, але ж держава може бути принаймні союзником свого бізнесу і свого суспільства, залучаючи його до формування стратегії, візії та пояснюючи ситуацію і свої дії. Іншими словами, бути передбачуваною і прогнозованою для своїх громадян і міжнародних партнерів. Держава має домовитися з бізнесом — про складніші правила гри, навіть про більш суворі правила, але спільно домовитися про це наперед. І далі діяти за встановленими правилами, попереджаючи за необхідністю про погіршення умов заздалегідь, щоб бізнес міг підготуватися, адаптуватися і вжити відповідних заходів.

Коли ж держава робить це таким способом, як зараз, — підвищуючи податки ретроспективно, то вона просто вичавлює бізнес та його інвестиції за межі країни. Як результат, ми вже бачимо, що український бізнес створює додану вартість для економік інших країн і робить це дуже ефективно.

Таким чином, нехтуючи справжнім діалогом і стратегічним підходом, держава фактично вбиває можливості для зростання добробуту українців, перспективи українського бізнесу та України в цілому.

Посилання на статтю - https://biz.nv.ua/ukr/experts/na-chiyemu-boci-prezident-zelenskiy-ta-3-naybilshi-problemi-biznesu-v-ukrajini-ekonomist-50465659.html

Ссылка на статью - https://biz.nv.ua/experts/na-chey-storone-prezident-zelenskiy-i-3-samye-bolshie-problemy-biznesa-v-ukraine-ekonomist-50465659.html