Андрій Длігач: «Бізнес має ставати сильнішим усупереч тому, що відбувається в політиці чи на війні»

Андрій Длігач: «Бізнес має ставати сильнішим усупереч тому, що відбувається в політиці чи на війні»

Тричі у своїй історії Україна демонструвала спроможність до економічного прориву. Наш внутрішній валовий продукт зростав до 200 мільярдів доларів — 2021 року досяг історичного максимуму. Просідання торік майже на 30 % — результат того, що вчасно не скористалися першою “золотою ерою”», — пояснює Андрій Длігач, економіст і футуролог, засновник групи компаній Advanter Group, один зі спікерів на Українському будівельному конгресі, що відбувся днями в Києві.

За словами Длігача, 2007 року замість того, щоб модернізувати економіку й енергетику, інвестувати в науку й нові виробництва, будувати принципово нові міста та мати прагматичний підхід щодо торгівлі зі Східною Азією, ми «проїли» економічне зростання. Купуючи автівки, гаджети й одяг, створювали ВВП сусідам. Якби тоді змогли модернізувати економіку, то на момент війни мали б 600 мільярдів ВВП — утричі більше, ніж фактично отримали.

«Черговий стрибок економіки Україна може зробити за десять років. Цей процес держава має запустити через підтримку освіти, інвестиції у фундаментальну науку й створення стимулів для інновацій.

Лауреат Нобелівської премії Пол Ромер стверджував, що саме технологічні інновації та знання є додатковим фактором виробництва, а накопичення знань позитивно впливає на продуктивність і капітал.

Таку модель розвитку свого часу обрали Японія, Ізраїль, Південна Корея, Сінгапур, Тайвань і Гонконг», — каже в інтерв’ю Тижню Андрій Длігач.

— На чому нині тримається економіка України?

— Через державний бюджет перерозподіляється 70 % ВВП. Значну державну частку маємо в багатьох сферах, не кажучи вже про фінансову. Але жодна економіка — чи то капіталістична, чи сучасна — не може існувати без розвитку бізнесу й інвестицій.

Наша економіка, на жаль, не достатньо забезпечена саме бізнесовим складником: розвитком малого й середнього бізнесу, інвестиційними надходженнями. Чому? Усе через те, що частина бізнесу фактично витіснена з України за кордон, де є підтримка інвесторів, кращі податкові умови, більші ринки, страхування інвестицій. Поки навіть найпатріотичніший бізнес розподіляє свої інвестиції не тільки в Україні, а й в інших державах. Завдання ж не тільки вижити й модернізуватися, а ще й частину заробітків відправити на допомогу армії. Наприклад, 90 % українських підприємців і далі реалізують гуманітарні проєкти. Водночас 60 % за останні місяці отримали той чи інший тиск з боку митниці, податкових чи інших державних органів. Видається, що держава не дуже зацікавлена в розвиткові бізнесу. Він обмежений в доступі до фінансового ресурсу. Дійсно через державну кредитну програму «5–7–9 %» розподілено понад 200 мільярдів гривень. Але ці гроші отримав великий переважно аграрний бізнес, а не малий чи середній. Водночас маємо недостатній розвиток інноваційного, виробничого бізнесу. Він потребує більшого доступу до фінансового ресурсу на ліберальних умовах.

— Щодо ліберальних умов для бізнесу: чи на часі ті ж податкові канікули, зменшення розміру внесків?

— Є думка, що під час війни не місце податковим реформам та оптимізації податків. Мовляв, надходження до бюджету мають зростати.

Однак саме за допомогою ліберальних реформ є можливість збільшити надходження інвестицій та активність бізнесу. А отже, збільшити фінальні надходження до державного бюджету. Чому цього не роблять сьогодні — головне запитання. Насправді в нас у державі надто багато тих, кому такі зміни не вигідні. Хочуть швиденько заробити грошей, вичавивши з бізнесу якомога більше.

На жаль, водночас і не думають про розвиток у майбутньому. Проте навіть за таких умов бізнесу вдається адаптуватися. У Харкові, який обстрілюють з перших днів війни, будують виробничі майданчики й супермаркети. У Житомирській області Ігор Ліскі (голова наглядової ради групи компаній «Ефективні інвестиції». — Ред.) допоміг відновити зруйноване лісопереробне підприємство протягом кількох місяців. Щоправда, успішні приклади введення бізнесу під час війни ще не стали тотальним трендом.

— У чому головна проблема?

— Треба зрозуміти, що маємо справу з кількома іпостасями держави. Перша — патріотична ліберальна країна, яка б’ється на фронті, утілює реформи. Друга — силова й корумпована. Третя — популістична держава, що балансує. Вона на словах підтримує ліберальні погляди, а фактично грає на руку корупціонерам. Тому потрібне порозуміння найперше серед політичної влади. Президент та його команда мають більше дослухатися не до тих, хто відстоює посилення тиску держави, а до тих, хто відстоює ліберальні реформи.

Крім того, потрібен єдиний суспільний голос. Як європейські партнери, так і наша політична влада має зрозуміти, що суспільство це не окремі сотні розпорошених організацій без спільної позиції. Наприклад, коаліція бізнес-спільнот наразі має цю спільну єдину позицію. Аналітичні центри домовилися щодо параметрів так званої антикорупційної податкової реформи. У народі більше знана як «10–13–10» (зниження податку на додану вартість і прибуток до 10 %, на працю — до 13 %. — Ред.). Тобто бізнес почне активно інвестувати, коли держава казатиме про зрозумілі правила гри, про перспективу й захист прав інвесторів. Тоді ж і західний бізнес, наприклад, почне перекидати фінансовий ресурс з африканських ринків на Україну.

— Під час війни спостерігаємо позитивну динаміку зі створення стартапів. Із чим це пов’язано?

— Насправді це не найкраще явище. Кількісно стартапи зростають радше через те, що люди втрачають роботу й розуміють, що треба радикально змінювати своє життя. Повернення до старого світу не буде. Але в нас немає системного фінансування для них, тобто для нових ідей. Скільки стартапів стають успішними? Скільки з них реально реалізуються й створюють ВВП для України, а не для Європи? З 20 стартапів, у які інвестую я, в Україні залишилося лише шість. Навіть там, де фактично керую стартапом, не можу повністю втримати команду в Україні. Тому наша країна залишається як генератор ідей та нових сенсів. Водночас реалізацію та зиск від цих ідей отримують Європа, Сполучені Штати Америки.

Достатньо проаналізувати сотню найдорожчих патентів у світі. Саме на українських працюють великі світові корпорації, такі як Samsung, Apple чи Tesla. Вони роблять додану вартість не для України, а для інших держав. Треба створити умови, щоб додану вартість, складну економіку, експортноорієнтовані бізнеси, кластери, індустріальні парки ми будували вдома.

— Як це втілити в життя покроково?

— Щоб подолати корупцію, маємо зробити п’ять ключових економічних реформ. Тут важливо розуміти, що провести реформи — це не збільшити кількість членів Національного антикорупційного бюро (НАБУ). Нам потрібна податкова реформа — менше податкових перевірок, полегшене адміністрування, нижчі ставки податків — найперше на працю. Далі митна реформа. Митниця має стати прозорою, електронною, максимально автоматизованою та точно зі зменшеним впливом самого митника. Третя – приватизація. Державні підприємства залишаються джерелом корупції, бо фактично провалилося корпоративне управління. Усе одно заробляють на завищених закупівлях чи здешевлених продажах. Можливо, ці підприємства було б краще віддати бізнесу. Четверта — тотальна дерегуляція в країні. Це треба зробити перед європейською інтеграцією. Нарешті — це прозорі державні закупівлі. Ми маємо Prozorro, але Антимонопольний комітет працює недостатньо ефективно.

Усі ці кроки передбачають зменшення тиску на бізнес. Ті ж перевірки треба проводити в кілька етапів: спочатку аналітичні, далі попереджувальні, згодом фізичні, щоб не заважати білому бізнесу розвиватися. У такому разі з’явиться краща логістика, доступ до фінансів. За ліберальних умов бізнес сам знайде інвесторів і приведе гроші в Україну. Він має ставати сильнішим усупереч тому, що відбувається в політиці чи на війні.

Made with